Юрій Мате – про кіно в Запоріжжі, фільм «Червоний» і власний досвід роботи в кіноіндустрії
Юрій Мате відомий запоріжцям по ряду творчих проектів, зокрема роботі в CinemaHall і участі в кінопроекті «Запоріжжя, я люблю тебе», а зараз він розвиває мистецький центр «Дві башти». Нещодавно він повернувся до Запоріжжя зі зйомок художнього фільму «Червноний: Без лінії фронту» – приквелу фільму «Червоний» (що зібрав влітку минулого року більш ніж 3 млн грн в прокаті, а в квітні отримав національну кінопремію «Золота дзиґа» за костюми і був номінований також на приз глядацьких симпатій). В інтерв’ю з журналістами Actual.Today Юрій Мате розповів, як робиться велике кіно і як це – знімати кіно в Запоріжжі.
– Декілька років тому ти був одним із учасників команди, що знімала кіноальманах «Запоріжжя, я люблю тебе». Скажи, наскільки реально було реалізувати цей проект саме так, як він був задуманий, і саме в Запоріжжі? З точки зору наявності техніки, необхідної інфраструктури…
– Питання було навіть не в техніці, а в відсутності досвіду. В Запоріжжі відсутня будь-яка режисерська школа, дуже мало проходить майстер-класів людей, яким є чим поділитись, котрі мають справжній досвід. Але так чи інакше процес пішов. Цього року уже була реалізована прекрасна ідея – Запорізький міжнародний фестиваль фільмів. Запрошували професіоналів з Києва, які мають живий практичний досвід, вони провели чудові майстер-класи. Для нашого міста це чудовий початок, чудова ініціатива. Це важливо для розвитку. На той час, коли ми робили кіноальманах, такого не було, але ми були готові руйнувати стіни, і ми їх зруйнували. Люди, які були в цьому задіяні, змогли рухатися далі і знайти себе.
– Ти говориш, що з 1990-х років і до недавнього часу в українській кіноіндустрії була, умовно кажучи, прірва: майже нічого не знімалось. Але ж були окремі українські професіонали кіно, які знімали і знімались у закордонних фільмах, у міжнародних проектах?
– Звичайно, у нас є актори, що знімаються, вони постійно набувають досвіду, але я не можу говорити за всіх, я кажу тільки про те, що я бачив і знаю. Але пошукай і подивися, що у нас є за 1990-й рік, як це можна оцінити, наскільки воно цінне з точки зору творчості… Такого мало, оскільки був застій економічний, застій думок. Люди були в депресії, їм було не до кіно. Той час був не для того, щоб знімати кіно. Робили це якісь ентузіасти, які могли знайти гроші. Уже пізніше з’явилися ініціативи, наприклад, «95-й квартал». Вони змогли не просто «робити КВН», а поставити свою творчість на комерційний потік, і ці гроші вже дали можливість купити якісну апаратуру і почати знімати. Фелліні колись сказав: «Я пропрацював багато років, але більше знімав не те, що я хочу, тому що я повинен був знімати те, що хочуть від мене, і вже тільки потім я почав знімати те, що мені до душі». Тобто ти повинен щось віддати людям і суспільству, щоб була можливість реалізувати і твої ідеї. Але за цей час ти здобуваєш ще й досвід.
– «Вища ліга» кіноіндустрії, яка виробляє блокбастери, добре заробляє і на прокаті фільмів, і на «продакт-плейсменті», і іноді на сувенірній продукції. Це комерційно успішне кіно. Але як заробити на короткому метрі?
– Короткий метр – це лише твоє зростання як режисера, актора і т.д. Це можливість отримувати впевненість, досвід та свій стиль. Кажуть, що поки не зняв своїх десять короткометражок, на повний метр нічого задивлятися. Бувають і такі самородки, які відразу розкриваються, але це рідкість. Здебільшого, талант – це велика праця.
– Зйомка кіно – дороге задоволення. З чого краще почати в кіно, якщо у тебе немає достатніх коштів?
– Для початку, щоб розвиватися в кіно, можна знімати хоррор або просто знімати фільм в одній локації. Це відносно просто, але добре для досвіду. Уже можна отримати оцінку роботи: крута вона чи погана – і надалі ти повинен це враховувати. Але погана оцінка не означає, що потрібно зупинятися. Головне – рухатися далі, знаходити в собі сили, навіть якщо ти в якомусь тимчасовому ступорі.
– Ти асистент другого режисера у фільмі «Червоний. Без лінії фронту». Розкажи, як ти опинився на цій посаді?
– Можна сказати, що «по знайомству». (Сміється) Сталося так, що мій друг там працює, і він рекомендував мене продюсеру. Але, звичайно, для продюсера не має значення, чий ти друг або родич. Важливі твої якості. Я показав свої роботи: те, що я знімав, те, що я зміг реалізувати як організатор… А асистент другого режисера – це взагалі-то якраз організатор і помічник на всьому на знімальному майданчику. Я «закривав питання» по акторам, забезпечував доставку акторів на майданчик, займався масовкою… Продюсер фільму Володимир Філіпов (продюсер більш ніж десятка українських кінофільмів, зокрема «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», – прим. ред.) подивився мої доробки і сказав: «Нехай він попрацює».
– Як відбувався увесь процес?
– Було складно, працювали по 12 годин, іноді при температурі -20, але все одно ми це робили. Ми зробили перший блок із запізненнями, з проблемами, але зробили – і це важливо. Скажімо так, це був мій перший місяць випробувань, і мені сказали приходити на другий. Я повинен був реалізувати, показати себе. Тобто тебе може рекомендувати хто завгодно, але якщо ти ні на що не здатний, з тобою працювати не будуть.
– Хто головні гравці цієї команди?
– Звичайно, продюсер – головний гравець. По суті, це та людина, яка проводить процес від А до Я. Все починається зі сценарію. Продюсер дивиться його і бере на себе відповідальність знайти гроші, команду і втілити це. Однак тут важливо, що є творчий процес і не одна людина бере все на себе. Є режисер, який реалізовує ідею. Іноді між продюсером і режисером відбуваються конфлікти, адже вони можуть по-різному бачити задум, але в суперечках народжується істина. Повертаючись до того, хто головний, це продюсер, але є думка інших людей, фахівців. І, звичайно, тільки глядач може оцінити, чого варто це кіно.
– Що було для тебе абсолютно новим у цих зйомках?
– Тут професійна апаратура, освітлення, звук. І я по ходу справи вивчав повну картину, як створюється велике кіно: всі механізми, весь менеджмент. Я підходив до всіх, задавав питання, іноді просто спостерігав, для мене це велика можливість.
– Розкажи про знімальний день, який тобі запам’ятався найбільше.
– Останній день був найважчим, виснажливим. Я захворів, працював на останньому диханні. До цього були простої, коли я виконав завдання і відпочиваю, нічого не роблю, а ось в останній день на мені була велика відповідальність. Фактично ми помінялися функціями з другим режисером: він був більше зайнятий масовкою, а я працював на локації, і це було круто. Цей останній день дав мені остаточно зрозуміти всю механіку процесу, як можна одночасно виконувати велику кількість завдань, все організовувати. І яке приємне відчуття, коли все це працює.
– З того, що знімалося і знімається в Україні або за участю українських професіоналів кіно, де б ти хотів взяти участь?
– Зараз я не бачу нічого кращого ніж те, де і з ким я працював останнім часом – тобто того, що робить ІнсайтМедіа. Мені сподобалося працювати з ними. Звичайно, якщо будуть якісь пропозиції, я подумаю, можливо, це буде цікаво, і не обов’язково велике кіно. Головне, щоб була повна реальна ідея, тоді я готовий реалізовувати.
– Найбільш круті українські фільми, мультфільми, кліпи, які ти бачив останнім часом? Які найбільше сподобалися або вразили.
– Назву фільм «Брати. Остання сповідь», в якому я побачив стиль, глибину думки. Мене це кіно дуже вразило. І також згадаю короткометражку нашого земляка Володимира Власенка «Історія R32» (2-хвилинний фільм з елементами комп’ютерної графіки, знятий на вулицях Запоріжжя в 2014 році, зайняв 2-е місце на всеукраїнському фестивалі Molodiya, учасник кількох іноземних фестивалів, – прим. ред.). Володимир робить чудові анімаційні роботи із завершеною ідеєю. Свого часу для мене було відкриттям, що в Запоріжжі є професіонали, здатні таке зробити.
Спілкувалися: Дмитро Єгоров, Аліна Кирбиік – Actual.Today
Фото – з особистого архіву Юрія Мате
