Едуард ГУГНІН: “Вибори нового ректора – це питання подальшого розвитку університету: від того, хто його очолить зараз, залежить наше майбутнє”
Національний університет «Запорізька політехніка» – на шляху до великих змін: 21 грудня в університеті обиратимуть нового ректора.
Одним із кандидатів на цю посаду є перший проректор Едуард Анатолійович Гугнін.
Спілкуючися з ним, дізналися про науковийшлях, ставлення до науки та питань, щостосуються освіти, а також особисте баченнярозвитку «Запорізької політехніки».
– Едуарде Анатолійовичу, розкажіть, з чогопочинався ваш шлях до науки? Як та коли вивирішили пов’язати з цим своє життя?
– Після школи, в 1992 році, я вступив доЗапорізького державного університету наюридичний факультет. 1997 року, післязакінчення вишу, я почав викладати в ньомуж на кафедрі «Конституційного таадміністративного права». Це була не простоданина часу, це було прагнення розібратисяв питаннях законотворення та побудовидержави. Було велике бажання будуватимайбутнє нашої молодої країни – Незалежної України. Саме в цей час я почавзахоплюватися політикою і політичнимипроцесами, що відбуваються в суспільстві. В1998 році в Києві, на одній міжнароднійконференції, доля мене звела зі знанимнауковцем професором, докторомсоціологічних наук, професором ЮріємІвановичем Яковенком. На той час він самепочав завідувати кафедрою «Спеціальних тагалузевих соціологій» Київськогонаціонального університету імені ТарасаШевченка. Під час запеклої дискусії вінпоставив мені просте запитання: “А ви недумали про те, чому в парламенті, деповинні прийматися важливі для державипитання, професійні юристи та економістидуже часто програють професійнимполітикам? При цьому професійні політики – це люди різних спеціальностей та системзнань”. Я замислився і не зміг нічоговідповісти. Тоді він сказав, що коли я хочурозібратись у політиці, якщо я хочузрозуміти, яким чином влаштована нашадержава і як вона повинна розвиватись, тонеобхідно отримати додаткові знання. Осьтак я пов’язав своє життя із соціологією. Длянаукової праці я обрав тему «Топологіяелекторального простору в Україні», тобтопитання, як в Україні відбуваються вибори, яким чином вони впливають на якість життя, формують наше суспільство.
– Чому повернулись до Запоріжжя?
– Мені запропонували повернутися. Аспірантуру я закінчив у 2001 році. У цейчас у Запорізькому державному університетістворювали факультет соціології тауправління. Мене запросили на кафедру«Соціології» як молодого спеціаліста, якийбуде займатися розвитком кафедри тафакультету. Саме на цій кафедрі я пройшовшлях від викладача до заступника деканафакультету соціології та управління знаукових питань.
– Що вам найбільше подобалось у вашійроботі?
– Найбільше мені подобалось спілкування зістудентами. Правильно кажуть, що нашістуденти кращі за нас, адже ми даємо їм своїзнання, а вони їх примножують, додаючисвої. У роботі зі студентами ти не маєшправа стояти на місці – маєш постійнорозвиватися. Саме тому потрібно не тількивчити їх, а й учитись сам. Коли я впершезайшов в аудиторію, то сказав студентам: “Я– молодий викладач, а ви – перший набір зацією спеціальністю. Будемо вчитися разом!”.З того часу я почав займатися наукою зісвоїми студентами. І мені дуже приємно, щопід моїм керівництвом студенти науковоїгрупи сім разів перемагали в конкурсахнаукових студентських робіт Запорізькоїобласної державної адміністрації, п’ять разівбули призерами Всеукраїнських олімпіад татричі перемагали у Всеукраїнськомуконкурсі наукових робіт. А з першого моговипуску, у групі, де навчалося дев’ятьстудентів і я був куратором, дві чарівнихдівчини стали докторами наук!
– Чим ще, окрім викладацької діяльності, визаймались?
– Свого часу я був членом редколегії двохнаукових журналів. У нас на базі факультетупостійно проводилися всеукраїнськіолімпіади, проходили щорічні міжнародніконференції з дійсно всесвітньоюгеографією. І що дуже важливо, на базіфакультету вже на той час була спецрада ззахисту кандидатських та докторськихдисертацій. Тобто, фактично можна буловступити на факультет і пройти шлях відстудента до доктора наук. І саме за цейнапрямок наукового розвитку я і відповідав.
– У квітні 2015 року ви пішли працювати дообласної державної адміністрації…
– Так, кожній людині потрібно рости йрозвиватися. В 2015 році Григорій Самардак, що на той момент виконував обов’язкиголови облдержадміністрації, зателефонувавмені і запросив на зустріч, на якій ізапропонував мені стати заступником ізпитань науки, освіти, молоді та спорту. Явзагалі не мав управлінського досвіду, тожне був впевнений, що впораюсь. Алепогодився пройти стажування. Мені дужехотілося, як справжньому науковцю, використати власні знання для розвиткунашої держави. Через два місяці явпевнився, що можу привести тогочаснусистему до ладу, і що найголовніше – в менеце виходить.
– З якими складнощами довелосьзіткнутися?
– Коли я прийшов до ЗОДА, то виявилось, щокожен заступник мав випадковий набірдепартаментів, за які він відповідає. Так, заступник міг курувати медицину іпромисловість, або освіту і екологію. Черездекілька місяців мені вдалося об’єднати всідепартаменти й управління гуманітарногоблоку.
– Потім ви стали ще й депутатом…
– Так, до того часу я як соціолог мав великийдосвід співпраці з політичними силами зпитання підготовки передвиборчихкампаній, досвід роботи з виборчимидільницями, в тому числі і як головавиборчих штабів. Увесь цей час я працювавяк технолог – людина, яка, використовуючисвій науковий та практичний досвід, забезпечує відповідний результат. А в 2015-му мені запропонували спробувати власнісили в політиці. Ви ж пам’ятаєте, що політикацікавила мене від початку моєї кар’єри знаукової точки зору. Потрапивши у політику, я за п’ять років здобув для себе колосальнийдосвід як науковець та управлінець.
– Що вдалося зробити за п’ять років напосаді заступника голови ЗОДА?
– Ми із моєю командою, яку я змігсформувати [керівники та працівникидепартаментів], зробили дуже багато. Нашапраця випала на часи великих змін таможливостей. Запорізька область булапілотною у багатьох проектах. Наприклад, ми першими в Україні запровадилиінклюзивну освіту, стали тими, хто відстоявправо дітей відвідувати школи, незважаючина те, що дитина має особливі потреби. Натой час більшість людей вважала, щоособливі діти мають або сидіти вдома, абовідвідувати інтернати. Ми ж стверджували: держава дає таким дітям реальніможливості, і ми маємо їх запровадитизадля підтримки таких дітей.
Запровадження нової української школитакож витримало шквал емоцій, в першучергу – негативних. Нам нагадували, що донас ламали, а ми, мовляв, вирішилирозламати остаточно. Але, як показуєпрактика, за три роки існування новоїукраїнської школи в області стався великийпрорив. Адже тепер на дитину не тиснуть зусіх боків, над нею немає безлічі«начальників». Тепер дитина стала головною, а найважливіше – з’явилась тісна співпрацядитина—вчитель. Ну, і, звичайно ж, матеріально—технічна база навчальнихзакладів. Одних лише шкільних автобусів мизакупили більше ніж 60 одиниць.
Дуже багато було зроблено для розвиткупрофтехучилищ. Матеріальна база, забезпечення, заохочення студентів. Ми – промисловий регіон, і наша завданняполягало в тому, щоб наші діти йшлиотримувати реальні спеціальності, якісьогодні мають попит і які зможутьзабезпечити їм гідне існування на нашійземлі, щоб діти не виїжджали за кордон назаробітки.
Пишаюсь і тим, що свого часу доклав багатозусиль для розробки й прийняття ЗаконуУкраїни «Про вищу освіту» разом з такимизнаними фахівцями, як Лілія МихайлівнаГриневич та Сергій Миронович Квіт.
– У 2019 році ви пішли із посади заступникаголови ЗОДА, але повернулись не в ЗНУ, аперейшли працювати в НУ «Запорізькаполітехніка». Чому?
– Коли я вирішив піти з посади, мав розмовуз Сергієм Борисовичем Бєліковим. Ми з нимбули добре знайомі, бо весь час, перебуваючи на посаді заступника головиобласної державної адміністрації, плідно сним співпрацював. Я допомагав із розвиткомуніверситету, спільно створювали різніпрограми, займалися поліпшеннямматеріально—технічної бази, тощо. Вінсказав, що бачив мене у роботі, знає, що вмене багато ідей, і тому хоче, щоб япрацював у його команді і допомагав йнадалі розвивати університет.
Я знаю потенціал вузу, який, незважаючи нате становище в нашій промисловості, якесклалося за останні роки, все ж таки утримуєлідируючі позиції серед вишів нашої країни. Неабиякий інтелектуальний потенціал, велика кількість науковців, яких СергійБорисович зміг об’єднати навколо себе. Тут євчені з колосальним досвідом, які вжестворили свої наукові школи та виховалимолодих послідовників. Зараз я бачу середмолодих викладачів дуже зацікавленихлюдей, які цим живуть. Тобто йде поєднаннядосвіду та бажання розвиватись.
Коли я прийшов до університету, то інколибуло навіть і важко, бо я лише починавпрацювати. Адже тут склалися певнітрадиції.
Але університет – це, в першу чергу, соціальна організація, яка живе за тимисамими законам, за якими живе і будь—якаінша соціальна організація. Вже прийшовшисюди працювати, я зі свого наукового тауправлінського досвіду побачив, щоколектив має ще більший потенціал, ніж той, що видно, коли дивишся на нього ззовні. НУ«Запорізька політехніка»…. Славетна«Машинка» – це найпотужнішийполітехнічний заклад нашої області!
– Коли ми кажемо про минуле «Запорізькоїполітехніки», то що вас турбує більш за все?
– Ви знаєте, свого часу, вирішувалася доляЗапорізької державної індустріальноїакадемії. Це питання з багатьма невідомимиі великою кількістю зрад та проблем. Багатофахівців вважали, що цей заклад повиненбув об’єднатися з нашим університетом. Втім, деякі народні депутати вирішили, що неварто прислуховуватись до логіки таздорового глузду. Майбутнє показало, щооб’єднання відбулося і ми назавждивтратили славетну «інженерку». З їїтрадиціями, історією та майбутнім. На жаль, ябув свідком цього процесу. Тоді я не змігцьому завадити. Сьогодні я не хочу, щобполітикани та ділки від науки зазіхали і нанаш університет!
– Як ви бачите розвиток НУ «Запорізькаполітехніка»?
– Я бачу, що для розвитку нашогоуніверситету конче необхідно: привестиінвестиції [як державні, так і закордоні], вкласти кошти у матеріально—технічнийрозвиток, провести аудит спеціальностей[переглянути, які потрібно додати, а які вжене мають попиту взагалі]. Потрібно задекілька років повністю оновитиматеріально—технічну базу університету, крім того, провести ремонт аудиторій, системи кондиціювання, адже ми маємодбати про комфорт студентів та викладачів. Клімат змінюється, і наші діти та викладачімають право на перебування у сприятливихумовах. Таке рішення ми вже прийнялиспільно із Сергієм Борисовичем, залишилосьйого тільки впровадити.
У планах – система безкоштовного WI—FI натериторії наших корпусів. Усі повинні матизмогу вільно підключатись до Інтернету.
Ще одне питання – забезпечення аудиторійусім необхідним для дистанційної освіти. Викладачі не повинні з власної оселіорганізовувати онлайн—лекцію зістудентами, а потім повертатися на кафедрудля вирішення поточних завдань. Викладачповинен мати змогу зайти до аудиторії тапідключитись до онлайн—трансляції, а невишукувати особисті можливості займатись здітьми дистанційно.
– Що в університеті вже робиться і маєробитися для студентів?
– Окрім ремонтів гуртожитків, а ми вжемаємо плани стосовно термомодернізаціїприміщень і стосовно того, де взяти на цегроші, ми плануємо кожен гуртожитокдообладнати індивідуальними тепловимипунктами. Все це вкупі дасть змогу якісніше іводночас економно обігрівати житло нашихстудентів.
Це, з одного боку, а з іншого – заохоченнядо навчання. Стипендіальний фонд минамагаємось розподіляти так, щобзаохочувати дітей до навчання, а не так, щобкогось обов’язково «завалити» на іспитах, аби не давати стипендію. Плануємо, і миведемо роботу в цьому напрямку, черезнародних депутатів, назагальнонаціональному рівні закріпитипитання якісного розподілу стипендіальногофонду. Сьогодні як ніколи необхіднаматеріальна допомога тим дітям, якіприходять до нас навчатись. На випадок, чито якихось життєвих негараздів, чи, навпаки, досягнень та радісних моментів, але мимаємо змогу допомагати матеріально.
– Стосовно викладачів, як заохочують їх?
– Ви знаєте, коли я прийшов працювати вуніверситет, то побачив, що викладачівнагороджують грамотами за якісьдосягнення, але не побачив радощів на їхобличчях. Коли почав з’ясовувати, чому людине радіють, то виявилось, що грамота – цепросто грамота, без обов’язкового в такихвипадках преміювання. Я зазирнув доколективного договору, де, як виявилось, розписано навіть, у яких відсотках, за якідосягнення люди мають отримувати премії, але на це часто ніхто не звертав уваги.
За рік, що я тут працюю, люди почалиотримувати свої заохочення. Також вонипочали отримувати заохочення за науковіроботи, за наукові публікації. Нарештінаукова діяльність стала важливою не тількидля викладачів! У наших планах – ввестипреміювання не лише для тих, хто пишенаукові роботи, а й для керівників цих робіт, нехай навіть і не таке велике, як у автора.
Друге питання – прозорість преміюваннявикладачів. Я часто стикаюся з тим, що підпреміювання немає навіть службовоїзаписки, а це грубе порушення. З такиминезрозумілими заохоченнями людей, які немають на це ніяких законних підстав, ятакож буду боротись.
– Яке значення для майбутньогоуніверситету мають вибори нового ректора?
– Національний університет «Запорізькаполітехніка» – флагман освіти не тільки унашому регіоні, а й України в цілому. Пронього, безперечно, знають далеко за межаминашої держави. І в цей час, коли СергійБорисович Бєліков, на жаль, не може йти навибори [згідно з законом], вибори новогоректора – це питання подальшого розвиткууніверситету. Адже від того, хто його очолитьзараз, залежить дуже багато. Я вважаю, щоновим ректором має стати людина, яка, передусім, має і досвід управлінця, і досвіднауковця. Людина, яка зможе зрозуміти інауковців, і персонал, і студентів. Людина, яка буде знати, як об’єднати колектив, розвинути та примножити те, що є. Мояпраця у попередні роки показує, що в менетакий досвід є.
НАПЕРЕДОДНІ виборів нового ректора Національного університету «Запорізька політехніка» ми вирішили запитати чинного ректора Сергія Борисовича Бєлікова: яким він бачить свого наступника?
“Я вважаю, що новим ректором повинен стати грамотний менеджер, який зможе вирішувати стратегічні завдання, паралельно об’єднає сильну команду, в якій бачу і себе. Сильна команда – це грамотні професіонали, кожен за своїм напрямком, які будуть здатні забезпечити належний розвиток університету. На цій посаді я бачу нинішнього першого проректора Едуарда Анатолійовича Гугніна. Ще до того, як він став проректором у «Запорізькій політехніці», ми співпрацювали з ним, коли він був на посаді заступника голови Запорізької обласної державної адміністрації з гуманітарних питань. Я знаю його як ефективного менеджера. Зараз він готується до захисту докторської дисертації по соціології. І знання, здобуті в процесі роботи над нею, безперечно, дуже важливіа, особливо при управлінні таким осередком суспільства, яким є наш університет. Але, в першу чергу, важливо те, що він уміє будувати стосунки, об’єднувати навколо себе людей і мотивувати їх на плідну роботу і розвиток вищого навчального закладу. Саме ці якості я в ньому ціную”.
