«Маємо захистити позитивні зміни, що відбулися», – заступник міністра інформполітики поспілкувалась з запорізькими ЗМІ

Вчора, 20 червня, Запоріжжя відвідала Еміне Джапарова, перший заступник міністра інформаційної політики. Вона відвідала Форум громадських організацій та зустрілась з внутрішньо переміщеними особами міста. Візит заступника міністра розпочався зі спілкування з головними редакторами запорізьких ЗМІ, на яку був запрошений і Actual.Today.

Представники ЗМІ поспілкувалися з Еміне Джапаровою про «баланс» національної безпеки та свободи слова, блокування російських соцмереж, інформаційні війни та успішні реформи, які потребують захисту.

– Сьогодні в Запоріжжі я беру участь в Форумі громадських організацій. Мій головний меседж до них: на щастя, в Україні утворилось громадянське суспільство. За 5 років після Революції Гідності, коли вся система суспільно-політичного буття була розхитана і демонтована, одне з головних надбань суспільства: і держави, і громадян – створення тисяч громадських організацій. За що ми маємо, до речі, подякувати і нашим міжнародним партнерам, бо без їх допомоги держава самостійно не мала змоги надати ресурси для такого розвитку. Таким чином утворився великий прошарок людей, які на сьогодні є запобіжниками від можливого «реваншу». Навіть попри відносно велику підтримку «Опозиційного блоку» та «Опозиційної платформи – За життя», громадянське суспільство не дозволить проводити будь-яку політику «відкочування» країни туди, звідки ми пішли в 2014-му.

За це на форумі я буду дякувати представникам громадських організацій і закликати захищати всі ті позитивні зміни, які ми разом зробили в країні. Широко визнано, що найбільш успішною такою зміною є реформа децентралізації, яка розпочалась за Гройсмана-міністра і продовжується за Гройсмана-прем’єра. В Запорізькій області кількість ОТГ – 54, і все це – успішні приклади. Філософія цієї реформи: віддати повноваження і ресурси від столиці на місцевий рівень, тому що на місцях краще знають, які потрібні школи, підприємства, лікарні, спортивні майданчики. Разом з ресурсами і повноваженнями на місцевий рівень передаються і відповідальність, і контроль.

– Які виклики і загрози є сьогодні перед Україною в інформаційній сфері і що держава може їм протиставити?

– В Україні немає цензури, і це визнано і міжнародними спостерігачами, і нашими іноземними партнерами. Проте у нас є монополізація інформаційного простору. Найбільші телеканали належать обмеженому колу найбагатших людей країни. Вони мають свої політичні інтереси, а це впливає на інформаційну політику. Просто зараз ми є свідками концентрації в одних руках – Тараса Козака, соратника Віктора Медведчука – вже третього каналу. І невипадково цей канал масово стали лишати журналісти, бо вони розуміють, як зміниться політика цього ЗМІ.

Для Російської Федерації мас-медіа – це інструмент і зброя. Навіть в їх військовій доктрині 2015 року сказано про необхідність посилення «когнітивного впливу» – це і є вплив на інформаційний простір. На це витрачаються мільярди. Але Україна не може витрачати на протистояння цій машині такі ж ресурси. І це не наш шлях: втручання держави, використання медіа для пропаганди.

В короткостроковій перспективі є ілюзія, що машина пропаганди працює потужно, але з часом вона просто позбавляє людей критичного мислення.

Насправді в демократичному світі і досі немає однозначної відповіді, як протистояти таким «когнітивним впливам». Є спроби посилювати державного регулювання в інформаційному просторі, але як регулювати, наприклад, соцмережі, де будь-хто з кількома сотнями тисяч підписників вже є потужнішим за будь-яке ЗМІ?
Тому, на мою думку, маємо зберігати та захищати свободу слова як цінність. Але маємо забезпечити прозорість власності ЗМІ, щоб розуміти, хто може на них впливати; маємо розвивати суспільне мовлення, фінансоване державою, але без втручання влади; маємо підтримувати саморегуляцію в медіасередовищі.

– Існування та така “медійна” активність згаданих Вами політиків та бізнесменів – це не свідчить про негативні результати роботи держави в цілому в інформаційній політиці?

– Якщо ми декларуємо свободу слова як цінність, маємо розуміти і те, що не може бути свободи слова «наполовину». Якщо якісь заклики чи висловлювання порушують закон, за це має бути покарання, проте його має встановлювати суд в законному порядку за законною процедурою. Це має бути процес, а не політичне рішення. Чи спроможна наша судова система до таких рішень? Вона є неідеальною, її реформа не завершена, тому, напевно, неспроможна. Виконавча ж влада такі рішення ухвалювати не може… До того ж, будь-які санкції без додержання законних процедур, створюють небезпечні прецеденти. Чи не скористається цими ж інструментами наступна влада, але не в національних інтересах, а для іншої мети?

– Рішення держави в інформаційному просторі, зокрема щодо блокування російських онлайн-ЗМІ та соцмереж, не всі сприймали з захватом. Зокрема скептиками і критиками були і щиро патріотично налаштовані громадяни, але які є одночасно і прихильниками якнайширших прав і свобод. Зі сторони українські санкції в медійному просторі виглядають несистемно. Наприклад, ми не можемо тепер потрапити на сайт російського телеканалу “Дождь”, який вважається ліберальним і опозиційним до Кремля. В той же час до безлічі російських онлайн-ЗМІ, які відкрито поширюють фейки та кремлівську пропаганду, доступ є без будь-яких перешкод…

– Блокування російських соцмереж дійсно було сприйнято в суспільстві неоднозначно. Проте це рішення я підтримую. «Одноклассники» та VK – це можливість для російських спецслужб відстежувати все життя користувача, його особисті дані та листування, коло спілкування тощо. Це реальна небезпека для користувачів, які віддають свої персональні дані. Історія з Telegram (в 2018-му месенджер був заблокований в Росії через відмову надати ФСБ технологію дешифрування особистих повідомлень, – Прим. ред.) доводить нашу правоту:

соцмережі та месенджери для Росії – це навіть не питання національної безпеки, це питання активних дій і розвідки.

Що ж стосується блокування російських онлайн-ЗМІ, то, наскільки я знаю, СБУ та РНБО підходять до моніторингу та блокування ЗМІ сегментовано. У Міністерства інформаційної політики навіть фізично немає ресурсів для такого моніторингу.

Втім ми маємо розуміти, що заборони – це далеко не завжди недемократичні інструменти. В цьому випадку це завжди були санкції за порушення закону. Якщо ЗМІ говорять про Крим як про частину Росії, при тому що і Україна, і світове товариство говорить про агресію та анексію, чи буде його блокування обмеженням доступу до інформації? Якщо окупаційна влада в Криму незаконно використовує захоплену інфраструктуру і більше 500 радіо- та телечастот, чи буде блокування такого сигналу обмеженням свободи слова? Ні, це заборона незаконних дій.

– Як би Ви самі, суб’єктивно, оцінили роботу Міністерства інформаційної політики за час його існування?

– Добре, що Ви зробили ремарку про “суб’єктивність”: я працюю в міністерстві майже від самого його створення, тому важко було б поглянути на його роботу “зі сторони”… На мою думку, ми дали надрезультат, якщо зважати на те, що ми майже не мали ресурсів. В міністерстві працює близько 40 людей. Якщо ми говоримо, що йде інформаційна війна – і з цим погоджуюсь – це надзвичайно мало для одного з ключових міністерств.

Що зі здобутків варто було б відмітити?

Створення українського іномовлення. Це телеканал UA:TV – за концепцією, першоджерело інформації про Україну різними мовами. На сьогодні він потенційно доступний через супутники для аудиторії в 1 мільярд людей.

Державна агенція “Укрінформ” вже 4 роки поспіль є не тільки джерелом інформації про нашу державу, але й одним з лідерів серед ЗМІ.

Завдяки роботі міністерства ми на сьогодні маємо дуже багато контенту щодо окупації Криму та Донбасу: борди в Україні та за кордоном; книги про Олега Сенцова, про міфи російської пропаганди, про анексію; регулярний журнал “Крим-інформ” тощо.

Маємо і офіційний бренд країни – Ukraine Now.

Філософія бренду: Україна – країна можливостей, країна, що змінюється.

В світі маленької уваги, швидкої зміни фокусу уваги є велика конкуренція брендів, в тому числі брендів країн – і популярність національного бренду багато коштує.

Однією з задач Міністерства інформаційної політики мала стати і популяризація ідеї євроінтеграції, але ми зрозуміли, що ця тема надто політизована в Україні. Знову ж таки, через пришвидшення сприйняття інформації мало хто хоче розбиратися, що насправді означає євроінтеграція, які законодавчі зміни вона передбачає… Тому ми вирішили популяризувати не європейську інтеграцію як законодавчий і політичний процес, а європейські цінності. “Європу” будуємо самі навколо себе: коли не викидаємо сміття під ноги, коли не даємо хабарів, коли правильно паркуємо авто, коли цінуємо свободу слова…