Дмитро Сірий – патріот без вишиванки
З самого дитинства він відрізнявся бойовим характером. Багато хто вважає його впертим та принциповим. Його п’ятирічна каденція була насичена багатьма політичними баталіями. Чого тільки коштує його гучний вихід з «Укропа», та справа з «Запоріжгазом». Не грати за чужими правилами та не танцювати під чиюсь дудку – цими правилами Дмитро Сірий керується і сьогодні. Діючий депутат міської ради від Дніпровського району привідкрив нам завісу свого приватного життя. Говоримо про особисте, плани на майбутнє і, звичайно, про політику.
Дмитро Сірий до політичної кар’єри?
Розпочну з того, що в мене дуже цікавий характер. Ще коли я був маленьким хлопчиком, завжди потрапляв у колотнечі, потрібно було вміти постояти за себе. І якось доля сама привела мене у зал боксу. Це той спорт, який загартував характер,виховував фізичні ази і який я люблю всією душею. Тому, завжди коли є час, залюбки приходжу в залпобоксувати.
«якщо щось не так, значить потрібно це змінювати»
Власне, тому і моя перша професія була пов’язана з принциповістю – якщо щось не так, значить потрібно це змінювати. Спочатку я хотів бути адвокатом, щоб захищати людей. Але потім переглянув свої переконання і вирішив боротися зі свавіллям і несправедливістю. Тому в 2001-2002 р.р., я вступив до Запорізького юридичного інституту, на слідчо-криміналістичний факультет. У 2006 році закінчив його з відзнакою і продовжив навчання в магістратурі, паралельно почав свій міліцейський шлях. Працював в оперативних підрозділах з вкрай специфічним контингентом. За весь час служби я зрозумів одну дуже важливу річ –система прогнила на стільки, що впоратися самотужки з усім свавіллям, який відбувається в країні і, зокрема, в нашому місті – не є можливим. Тому, в 2009 році я звільнився за власним бажанням і вирішив піти в бізнес. На той момент моя дружина була вагітна нашим первістком і я чітко усвідомлював, що мені потрібно годувати сім’ю.
Вів бізнес по всій території нашої країни, яка на той момент була не в окупації. Сфера діяльності – від різних видів металобрухту, до різних видів металопрокату. Співпрацювали з великимипідприємствами нашого міста. І станом на 2011 рік, я зумів заробити непоганий капітал. Після усім відомих подій 2014 року, мені довелося перебудувати свій бізнес під Запоріжжя та Дніпро. Став займатися оптовою та дрібнооптовоюторгівлею автозапчастинами. Ось якщо коротко говорити про те, ким я був до депутатської діяльності.
Чому вирішили спробувати свої сили в політиці?
Знову повертаючись до моєї принциповості, вона в мені просто прошита наскрізь. Мені стало цікаво, чи зможу я зламати систему, чи зможувплинути на ситуацію. З точки зору міліції у мене тоді не вийшло, тому, що я був молодий. Щось не розумів, в якихось моментах мені не вистачалодосвіду і вправності. Я банально не був готовий до цієї боротьби і система почала поглинати мене. Але мені вдалося з неї вирватися.
Коли я подолав 30-річний рубіж, на той момент у мене вже було два сини. Я спробував свої сили в бізнесі, зміцнів, набрався впевненості і вирішив, чому б не спробувати себе в політиці.
«Я хочу жити в цій країні і не планую їїзалишати. Зараз не готовий сказати чи залишаться тут мої діти, але в моїхруках зробити все можливе і неможливе, щоб вони пишалися своєю країною, коли виростуть.»
Як всі люди ми сперечаємося про те, що наша країна тоне і нам необхідно щось змінювати. Так ось є ті, які сперечаються про це тихенько сидячи у себе на кухні ввечері, поїдаючи чергову порціюкотлет. А є ті, хто дійсно хоче змінити життя своєїкраїни не словом, а ділом. Тобто, на принцип. Чому? Все банально просто. Я хочу жити в ційкраїні і не планую її залишати. Зараз не готовийсказати чи залишаться тут мої діти, але в моїхруках зробити все можливе і неможливе, щоб вони пишалися своєю країною, коли виростуть. Ми повинні бути зацікавлені в тому, щоб майбутнєпокоління жило тут, а не стало громадянами без Батьківщини. І шукало краще життя де-небудь за бугром. Україна дуже гідна, багата країна. Їїпотрібно вирвати з олігархічних лап і поставитихороших керівників, які дійсно будуть турбуватисяпро розвиток країни.
Я сам звичайний хлопець з району. Живу удев’ятиповерховому будинку, а не у якомусьособняку. Все дитинство бігав по розбитимдорогам із ямами по коліно. Коли з’явиласяможливість балотуватися в депутати, багато колегчасто акцентували, а навіщо ти йдеш у політику? Твоя мета просувати бізнес, впроваджувати своїфірми? Можливо хтось зараз здивується, але моя відповідь була гранично проста – чи зможу я банально залатати ті ями, які є у дворах? Чи зможуя хоча б почати з малого? Зміг.
Якими досягненнями за свою першу п’ятирічку Ви пишаєтеся?
За ці 5 років, мій округ – Бородинський, кращий мікрорайон міста. Він завжди був передовик, але сьогодні обійшов всі інші райони Запоріжжя.
Ми зуміли запустити три нові маршрути на Бородінському при підтримці мера міста, зробили кращу транспортну розв’язку. У нас є комфортні пішохідні зони, облаштовані парки. Ми розвивали спорт – відбудували найбільший стадіон під відкритим небом у ЗСШ№100, модернізували Правобережний пляж. Так само не забували і про екологію – кронували старі дерева і висаджували нові. Тільки за мою каденцію було висаджено 2500 тис. дерев. І все тому, що у нас був стратегічний і господарський підхід. Із цим я йду і в нову п’ятирічку.
У той же час синхронно розвивалося місто. Але, не всі райони. Все завдяки роботі інших депутатів на окрузі.
«Кажуть, що один у полі не воїн. Але виходить ще й який!»
Після виключення мене з фракції «Укроп», в 2016 році, я залишився безпартійним. Але це не завадило мені розвивати свій округ. Бородинський 5 років тому і зараз – дві великі різниці. І все було зроблено завдяки одному депутату – ДмитруСірому, та за підтрики діючого мера міста – Володимира Буряка, але ж на бумазі були й інші депутати, де вони зараз?
Є райони, Шевченківський, Заводський, які також помітно змінилися. Але там працювала цілагрупа депутатів. Я ж працював поодинці. Кажуть, що один в полі не воїн. Але виходить ще й який! (посміхається, пр. автора).
З якими складнощами доводиться стикатися під час своїх професійних обов’язків?
Ідіотизм і бюрократія. Перше полягає в політиканстві – різні політичні структури політизують процес розвитку міста і перерозподіл коштів. Їх цілі та наміри не стільки домогтися чогось, а скільки перешкодити іншим щось зробити. Іншою мовою вставити палки в колеса. Тому різні структури або чиновники часто намагаються загальмувати процес. У підсумку що? Недоотримують люди. Моя позиція в тому, що потрібно якраз навпаки, намагатися підтримувати хороші ідеї і допомагати один одному. Це піде тільки на благо розвитку міста.
«Коли депутати різних політичних переконань стануть ланками одного ланцюга, на благо розвитку міста, тоді він отримає мега розвиток в найкоротші терміни. Прийшов час «Єднання»
З першого дня своєї каденції я наполягав на тому, що міська влада не повинна бути політизована. Коли депутати різних політичних переконань стануть ланками одного ланцюга, на благо розвитку міста, тоді він отримає мега розвиток в найкоротші терміни. І я радий, що мене в цьому напрямку підтримує переобраний мер міста, Володимир Буряк. Адже він і партію створив регіональну, щоб прибрати київське політиканство. Наше завдання розвивати місто та область без втручання сторонніх сил. Ми повинні бути самі господарі своєї території.
Ваша найгучніша справа в період першої п’ятирічки, судові тяжби з ПАТ «Запоріжгаз». Як вдалося «дотиснути» підприємство і виграти справу?
«Запоріжгаз» в той час дещо неправильно розставив пріоритет. Законодавча база дала добро на установку загальнобудинкових лічильників і вони звичайно ж приступили до цього, у зв’язку зі значною економією їх коштів. Природно, що соціальну точку зору ніхто не розглядав. На думкугромади ніхто не зважав, загальнобудинкові лічильники стали ліпити скрізь, де тільки можна. Люди почали обурюватися і забороняти встановлювати прилади на свої будинки. І «Запоріжгаз» замість того, щоб об’єктивно підійти до цього питання, почав впроваджувати силові методи. Звичайно, я не міг пропустити цей момент і запропонував людям свою допомогу. Весь удар взяв на себе і підприємство сфокусувало увагу на мені. Почалися замовні статті проти мене, де з правди були тільки моє ім’я і прізвище. Все це робилося для того, щоб виставити мене популістом, який піариться на проблемах громадян, а не бореться за справедливість. У підсумку, ми довели свою правоту. У нас немає жодного програного суду з дев’яти. Нас підтримало кілька регіонів, включаючи Дніпро, Кам’янське і деякі західні регіони. Наша команда давала консультації з цього питання. Наш бік прийняло національне телебачення і почули народні депутати. Прикро, що не попереднєскликання запорізьких депутатів, хоча я до них звертався. Ми спільними зусиллями, із внесенням правок домоглися позитивного результату. Хоча, був великий ризик не виправдати очікування громадськості, адже до 1 січня 2019 року могли не встигнути внести правки до Закону. Але все вирішилося на нашу користь – і починаючи із цієї дати, більше жоден із будинків не отримав загальнобудинковий лічильник. Мешканці стоять у черзі на індивідуальні. А тим, кому все-таки встигли встановити, чекають демонтажу, як це благополучно відбулося за адресою Академіка Александрова, 15, та Бородинська 7. Зараз на черзі ще 5 будинків, які ми доведемо до кінця.
Поза очі городяни називають Вас комунальним Бетменом, як Вам таке порівняння?
«Я комунальний Бетмен. Мені завжди імпонував цей супергерой»
Я особисто нічого поганого в цьому супергероїне бачу. Це такий стереотип людини, борця за справедливість, який зміг викоринити кримінальні елементи. Мені завжди імпонував цей супергерой. За фактом, порівнювали мене тому, що моя 5-річка пройшла у комунальній сфері. З точки зору її реформування, ми вивели зі збитку ряд комунальних підприємств в сфері ЖКГ, взялися за розвиток ОСББ, прописували програми на їх підтримку. Я не мирився з чиновницької слабкістю і лінощами. Якщо є якийсь мінус, значить треба взяти і вирішити, а не відкладати на 2 місяці. У моїй роботі такого не буде ніколи. З кимось вдалося знайти точки дотику в плані співпраці. Ну і чарівний пендаль, теж ніхто не відміняв. Досить серйозно проходить робота у цій сфері. Звичайно, я приділяв увагу і розвитку спорту, і медицини, але все-таки більшою мірою мої заслуги саме в комунальній сфері. Тому, звідси і висновок такий, що я комунальний Бетмен.
Для громадян депутат це людина, яка відгороджується від народу за сімома замками. Ви же навпаки, до карантину особисто проводили зустрічі і завжди роздаєте свій номер телефону. На скільки виправданий такий варіант комунікації?
Так було, є і буде. Тут з вами погоджуся, аджедійсно ніхто ніколи не знав, хто такий депутат і де він взявся. А найголовніше, що коли він отримавбажаний мандат – його слід прохолов. Де йогошукати ніхто не знає. Коли я перший раз йшов на вибори до міської ради, я ніколи не обіцяв, що ось я вам тут точно зроблю дорогу, а ось у вас буде повністю засклений під’їзд. Я говорив про те, що не пропаду. І люди мені повірили. При чому підтримкав той момент була настільки сильною, що я пройшов не тільки в міську, але й в обласну раду.
«…дізнатися і допомогти людям у вирішенні проблем можна тільки якщо безпосередньо спілкуєшся з городянами і ведеш діалог»
Тому з 1-го дня своєї каденції, ми разом із помічниками друкували брошури з моїм телефоном і роздавали їх, щоб люди знали до кого можназвернутися. Жителі знають, що на тому кінцівідповідатимуть, вислухають і головне, вживутьзаходів. Багато в чому розвиток мікрорайонупов’язаний як раз із прямим контактом із мешканцями. Впаде дерево – люди відразудзвонять мені і я миттєво вирішую проблему. Вони знають мій телефон краще, ніж 1580. До речі, я єдиний депутат, який запровадив цю практику. Думаю, це виправдано на всі 100 відсотків. Аджедізнатися і допомогти людям у вирішенні проблем можна тільки якщо безпосередньо спілкуєшся з городянами і ведеш діалог. А не так що, я вам наобіцяв з три короба, тому що мені потрібно булодепутатське крісло. Так до речі, підходило багатокандидатів, які вже в передвиборчу в цю каденціюбили себе в груди і кричали та ось я, я. Це не мійпідхід до справи і міняти свою систему я не збираюся.
Попередні 5 років Ви були депутатом 55 округу від Бородінського мікрорайону. Тепер під Вашою опікою цілий Дніпровський район. Завдань, проблем і відповідальності стане куди більше …
Я ніколи не боявся нових викликів. Більш того, навіть будучи депутатом від Бородінського, завжди допомагав жителям усього Дніпровського району. Зокрема і Лівобережним жителям, які до мене зверталися. Погоджуся, що тепер роботи додалося в рази. Але, тим і цікавіше, чи не так?
«…В Осипенківському мікрорайоні дуже багато роботи і я розумію, що потрібен час аби вивести його на належний рівень. Але у нас є гарний приклад Бородинського, який значно розвинувся за останні 5 років. Вважаю, що весьДніпровський район повинен бути вирівняний по його мірках на найближчі 5-7 років»
За всі 5 років попередньої каденції, я показав як можна і потрібно працювати. Є напрацювання, є стратегія розвитку. головне її впроваджувати. У мене є бачення того, що весь Дніпровський район повинен бути вирівняний по мірках Бородінської мікрорайону на найближчі 5-7 років. Важливо, що у мене є підтримка та довіра жителів і це для мене найцінніше. Буду намагатися виправдати їх очікування. Крім того, я тепер партійний депутат, у нас є деякі домовленості щодо розвитку території з депутатом обласної ради і мером міста, тому наш рідний район повинен отримати колосальний прогрес. Є певна стратегія удосконалення транспортної системи, підхід у ремонті багатоквартирних домів. То, в якому стані зараз знаходиться Осипенківський, мене не влаштовує. Чи не доглянутий парк ЗТЗ – це просто караул. Так що, сил і бажання вистачить. Головна мета в тому, що ми повинні об’єднувати людей. Наш принцип в єдності. Коли ми єдині – ми непереможні.
Що Вас мотивує далі працювати в політиці?
Мої результати. Ну і звичайно ж, величезне бажання продовжувати розвивати своє місто і район. Бажання того, щоб мої діти пишалися своєю батьківщиною. Адже я люблю свою країну і є її патріотом. Хоча, у мене навіть немає вишиванки. Зараз, до речі, стало дуже модним спікулювання на цій темі, бити себе кулаками в груди і кричати про самовіддану любов до Батьківщини. Голоснішеспівати гімн або принципово говорити українською мовою, до речі мені українська мова теж дуже подобається, це наша рідна мова і я вільно нею розмовляю. Але ж для мене, патріотизм в першу чергу – це розвиток своєї території, в моєму випадку Дніпровського району і міста вцілому. Це об’єднання народу, а не його роз’єднання, де люди поважають один одного, а не просочені ненавистю від того, що хтось не носить вишиванку, чи розмовляє не українською. Тому, моя задача робити все, щоб моя домівка процвітала, а люди були щасливі і дружні.
Примітка автора: готуючись до інтерв`ю, чесно зізнаюсь, думала, що мені доведеться спілкуватися з людиною складного характеру. Але, перше враження, як відомо буває помилковим. Дмитро Сірий відверто відповів на мої запитання і виявився приємним співбесідником зі своїми принципами та баченням. Будемо сподіватися, що наступна п’ятирічка стане ще більш продуктивною для депутата Дніпровського району.
