Перша кава – машина в місті, неформальні «тусовки» минулого сторіччя. Що відбувалося в стінах культової кавʼярні «Маленький Париж» та як виглядає зала колишнього кафе сьогодні

Попри індустріальний імідж Запоріжжя, не оминає місто і «богемне життя». Кожне покоління містян має свої спогади про заклади, в яких збиралися неформальні та культурні «тусовки». Чи не найвідомішим закладом, де зустрічалась молодь в минулому сторіччі стало кафе «Маленький Париж»

Про те що відбувалося в стінах легендарної кавʼярні, що працювала у 151 будинку на пр. Соборному, міфи та спогади ходять містом і досі. А люди, що були постійними відвідувачами, та через ворожий ракетний обстріл ледь не втратили своє “місце сили”, зараз мають нагоду карбувати цінні спогади. Одна з колишніх  постійних відвідувачів культової кавʼярні – Валентина Степанівна Вінніченко. Жінка  присвятила все своє життя сфері туризму. В Запоріжжі Валентину називають «гід Легенда». Саме вона – автор 40 авторських екскурсій та «візитівки» Запоріжжя – екскурсії на теплоході через шлюз.  З молодості Валентина працювала в туристичному бюро, яке, за збігом долі, знаходилось поруч із кавʼярнею. Жінка згадує, що офіційно заклад (ледь не перший в місті) називався  “Кафе “Морозиво”. Але контингент, що відвідував заклад, визначив інше імʼя.

«Кафе відкрилось десь у 1972-му, в самому центрі міста. І звідусіль сюда сходилась і зʼїжджалась вся міська богема. А богема – це ж “як в Парижі!”. Тільки в нас він маленьким був. Отак народна назва і закріпилась за ним. Маленький Париж», – згадує Валентина.

І дійсно, розташування кавʼярні в історичному  будинку в серці Запоріжжя та поява тут однієї з перших на все місто кавомашин, зробило свою справу.  Відвідувачів у “Парижі” було чимало, і заклад обʼєднував абсолютно всіх: від богеми до робітників підприємств та заводів. Валентина памʼятає, як на паркані вздовж проспекту сиділи журналісти і письменники, на сходах перед входом в заклад – викладачі медуніверситету, неподалік стояли художники і артисти, а ще десь поруч «засідали» гравці в карти.

«Якщо ти приїхав звідкись, привіз нову сумочку, шляпку, спідничку, кофточку – першим ділом ти в цьому йшов в “Париж”. Дуже важливо було показатись в обновках саме тут! Я памʼятаю, бачила тут жінку, таку ефектну! Вона так картинно стояла, пила каву і курила, з мундштуком! Для молоді можливо це місце й невідомо, але для тих, хто тут був – це історія.  Це теплий-теплий спогад. Було таке, що коли ти десь в іншому місті, зі своєю колегою спілкуєшся, питаєш “ти коли будеш в Запоріжжі? Ну, тоді зустрінемось в “Парижі”. І на тебе так дивляться, бо ти післязавтра з кимось зустрічаєшся в Парижі! Чому ж і казали, що в ЗАпоріжжі є все: і космос, і Париж»,- ділиться спогадами Валентина.

Не дивно, що таке колоритне місце, поросло легендами і “міфами”. Один з них – про чашки без ручок, Валентина розвіяла:

«Це така легенда ходить, що тут всі чашки були без ручок. Але насправді – це не зовсім так. Ми, хто постійно сюда ходив, і кого знали, могли ту чашку навіть з собою до бюро подорожей забрати, а потім принести її назад. А хто був “заєзжий”, яких не знали, от їм так, могли дати ту саму чашку, з відбитою ручкою. Тут були такі, дійсно. І їх дійсно давали, аби не вкрали. Але не весь посуд був таким».

Валентина переконана: саме «Маленький Париж» привчив людей до кавової культури. Її варили тут на піску, робили “подвійну” з кавомашини, подавали її з лікером під кілька видів морозива, тістечок та тортів. Разом зі споживанням кави, для запоріжців саме там народжувалося і те, що зараз назвали б гастро-культурою. Валентині  “Париж” подарував традицію. Разом з подругою вона вперше саме там скуштувала каву з коньяком. І нині з тією ж подругою жінка  досі зустрічається на вже традиційну “каву з коньяком”.

«З 1978 року я тут проводила багато часу. Запоріжжя 70-их – це були 2-3 кафе на весь проспект. Якщо хотілось випити кави – приїхати можна було тільки або сюди, або в «Інтурист». А взагалі, випити каву, це був вихід цілий, захід. Як сходити в кіно, у театр, у цирк. І коли казали що ми пили каву – всі “вааау”»,-розповідає жінка.

6 жовтня 2022 року, коли у будинок поцілила ворожа ракета – було зруйнувано секцію буквально через стіну від того місця, де працював легендарний заклад. Від вибуху тоді постраждав весь квартал: в 151-му будинку пошкодило тисячі метрів комунікацій, несучі конструкції, дах по всій 300-метровій споруді. Наслідки вибуху отримали 15 підʼїздів, а це 160 квартир. В ту ніч армія рф нанесла «удар» і по теплих спогадах про молодість  Валентини, і ще сотень запоріжців, для яких «Маленький Париж», залишається талісманом частини життя.

«Воно мені як лезом по душі, це біль невимовний. Я після того дня 2 тижні не могла їздити проспектом, бо просто боялась побачити це на власні очі. Бо я розуміла, що оця історія, оця молодість і юність, які тут були – їх немає», – ділиться жінка.

Жінка зізнається, повернулася на місце, де була розташована культова кавʼярня із початком будівельних робіт. Каже, так легше психологічно, бо місце знову оживає. Запевняє – це надихає.

За півроку з початку реставрації вже повністю відновлено зруйновану секцію і ту саму залу легендарної кавʼярні, відновлено 2 тисячі м електричного кабелю та 4 тисячі метрів труб водопроводу й опалення, реставрують, утеплюють  та миють фасад, а це майже 6 тисяч квадратних метрів. У дворі дому облаштовують нову зону з дитячими та спортивним майданчиком і найпростішим укриттям. І вперше за останні 30 років відновлюється історичний ареал Запоріжжя. Виконано 90 відсотків робіт, запланованих на 2023 рік.

Валентина каже, відбудова «пораненого» історичного кварталу, то «поштовх» і для неї особисто:

«Для тих, хто тут був, хто знає це місце – це справжня історія. І вона важлива настільки, що я дивлюся на те, як тут відновлюють все, – мені прям хочеться написати цю історію, щоб люди про все знали. Настільки мене надихає відбудова».

Вже у новорічні дати обʼєкт, який реставрується коштом державного та міського бюджету за підтримки ПАТ “Запоріжсталь” мають повністю відновити та здати в експлуатацію. Буде збудовано житловий квартал для відповідної кількості мешканців, що дозволить створити комфортні житлові умови з урахуванням історичного контексту та ментальної пам’яті.

Мешканці, що вимушені були покинути свої домівки, зможуть повернутися додому. Разом з тим вдалося зберегти і  памʼять декількох поколінь запоріжців про їхні золоті роки.