Саджати восени. Коли чекати гучних «посадок»?
Наприкінці жовтня президент Володимир Зеленський зустрівся зі співробітниками САП, НАБУ та Генпрокуратури. У своєму виступі голова держави у різних формулюваннях зазначав про відсутність тиску з його боку на правоохоронців. Але разом з тим він вказав на великий запит суспільства «на перемогу справедливості». Вочевидь такий «запит» на покарання топ-корупціонерів є і у самого президента: ще в період передвиборчої президентської кампанії мемом стала фраза з зелених білбордів «Весна прийде — саджати будемо», а під час нещодавнього прес-марафону Володимир Зеленський назвав дату 1 листопада першим «чекпойнтом», коли правоохоронці мають показати результати по гучних справах.
«Актуально» вирішило розібратися з долею резонансних антикорупційних розслідувань, перспективах стосунків голови держави з правоохоронними органами та головними «претендентами» на показові «посадки».
Що обіцяла президентська команда?
Гасла про швидкі «посадки» великих корупціонерів можна було б списати на емоційність передвиборчої кампанії, однак команда Володимира Зеленського, вже перебуваючи у владі, сама неодноразово поверталась до цієї теми.
Так, вже 4 червня нинішній генеральний прокурор, а на той момент — заступник Адміністрації президента, Руслан Рябошапка розповів на брифінгу, що керівникам САП і НАБУ був донесений меседж про «саджати будемо»:
«І, мені здається, ми незабаром повинні побачити перші результати цієї зустрічі і реалізації лозунгу».
В день парламентських виборів, коли стало зрозуміло, що «Слуга народу» отримує переконливу перемогу, Володимир Зеленський повідомив, що «посадки» корупціонерів почнуться після формування нового Кабміну та призначення нового генерального прокурора.
31 серпня під час свого інтерв’ю 1+1 з нагоди 100 днів на посаді Володимир Зеленський сказав, що перші масштабні антикорупційні розслідування дійдуть до логічного завершення не тільки після зміни генпрокурора, але й після створення Антикорупційного суду.
Кілька днів тому в інтерв’ю виданню «Лівий берег» той же Руслан Рябошапка, але вже на посаді генпрокурора, сказав що один з шляхів підняття рейтингу довіри до прокуратури – ті самі гучні «посадки»:
«Суспільство вимагає крові. Суспільство вимагає посадок».
Які результати по гучних справах є наразі?
Найбільшого прогресу (або, точніше, найкращої «картинки») слідчим вдалося досягти щодо колишнього першого заступника секретаря РНБО Олега Гладковського та екс-нардепа від «Народного фронту» Сергія Пашинського. Обидвох арештували та направили до СІЗО, хоча першому з часом вдалося вийти під заставу у 10 мільйонів гривень.
Здавалося б, ці персони майже ідеальні для показових розслідувань. Обидва чітко асоціюються в суспільстві з минулою владою (Гладковський після зміни влади навіть очолив корпорацію «Богдан» Петра Порошенка). Обох деякі журналісти та активісти пов’язували з корупцією в «оборонці». Обидва «розкручені» в медійному просторі, тобто правоохоронцям і першим особам держави не треба пояснювати, чому саджають саме їх.
Проте у цих справах є певні важливі нюанси. Олега Гладковського офіційно звинувачують не у схемах «хлопчиків» і «Укроборонпрому», які зробили багато шуму цієї весни і точно коштували Порошенку багатьох відсотків підтримки, а у придбанні транспорту для армії за завищеними цінами та недекларуванні доходів дружини. Що ж стосується умовної «справи Свинарчуків» з розслідування проекту «Наші гроші», НАБУ поки що, судячи з усього, бази для обвинувачень Гладковського не має. Та й якщо згадати матеріали резонансного журналістського розслідування, і там Гладковський фігурував у «злитих» листуваннях лише кілька разів у вигляді абревіатури «О. В.» (ініціали Гладковського).
Пашинського ж попри численні звинувачення з боку ЗМІ у причетності до корупції та рейдерства, заарештували за постріл з травматичного пістолета під час побутової сварки 31 грудня 2016 року.
Таким чином навіть у справах, які довелося довести до «посадок» (хай і лише в СІЗО), мова поки йде лише про символічне встановлення справедливості. Також це може свідчити, що власне антикорупційні розслідування щодо колишніх високопосадовців виявилися не такою швидкою та легкою справою, якою вони здавалися вчорашній опозиції та сьогоднішній владі.
Ще одна людина, певним чином пов’язана з минулою владою — колишній нардеп та співвласник «Укрбуд» Максим Микитась (в минулому скликанні парламента він входив до групи «Воля народу», проте в Київраді 2014 року увійшов до провладної фракції «УДАР-Солідарність»). Його звинувачують у махінаціях з квартирами для військових. Минулого тижня він опинився в СІЗО, але за три дні вийшов під заставу у 80 мільйонів гривень.
Що з іншими колишніми високопосадовцями?
Звичайно, найбільше уваги в контексті антикорупційних розслідувань прикуто до колишнього президента Петра Порошенка. І його справді регулярно викликають на допити, а в компаніях, пов’язаних з ним, проводять слідчі дії. Станом на початок жовтня лише у Державному бюро розслідувань були «в роботі» 13 справ, у яких фігурує п’ятий президент. Проте в жодній з цих справ він не є підозрюваним, зазначають юристи Ілля Новіков та Ігор Головань, які працюють з Порошенком.
З одного боку, статус екс-президента як свідка можна пояснити його депутатською недоторканістю, яка поки що діє в Україні. З іншого боку, перспективність багатьох справ, які пов’язують з Порошенком, вже зараз можна ставити під питання. Наприклад, екс-президенту закидають можливу незаконність націоналізації «Приватбанку», але за формальними ознаками колишній голова держави відношення не мав: хоча його участь в підготовці націоналізації є очевидною, за документами процес проходив лише за участю Мінфіна, НБУ та власників і менеджерів банку.
Тим часом більшість з «колишніх», до яких правоохоронці могли б мати «питання», взагалі завчасно залишили Україну.
В середині жовтня з країни вилетів — щоправда після короткочасного затримання НАБУ — Ігор Кононенко, якого ЗМІ називали одним з найближчих соратників Порошенка. Інша людина, наближена до екс-президента, екс-нардеп Олександр Грановський днями отримав, за інформацією Kyiv Post, право на ізраїльське громадянство (що може означати і імунітет на його видачу українським правоохоронцям).
Ще раніше у Великій Британії опинились екс-голова НБУ Валерія Гонтарєва та екс-генпрокурор Юрій Луценко.
Єдиним же олігархом, який отримав проблеми з боку нової влади по лінії правоохоронців, став екс-нардеп Костянтин Жеваго: в жовтні ДБР оголосило його в національний розшук, а САП повідомила про підозру. Мільярдера звинувачують у недекларуванні статків та «схемах» в банківській сфері.
То хто ж буде наступним (чи першим)?
Здавалося б, корупціонерів «вистачає», але якщо виключити втікачів, захищених недоторканістю нардепів та «колишніх», які зблизились з новою владою, або чимось їй були корисні, то виявиться, що одіозних та «популярних» в поганому сенсі слова осіб лишається не так вже й багато.
Це підштовхує правоохоронців піти «обхідними доріжками».
Наприклад, взятися за корупціонерів меншого масштабу: мерів, колишніх губернаторів, екс-очільників державних підприємств тощо. Нещодавно якраз були арештовані заступник мера Дніпра та екс-заступник міністра економіки, а з нардепа Ярослава Дубневича зняли недоторканість через підозру у корупції на «Укрзалізниці».
Інший шлях — спробувати заочно судити втікачів, проте це вже не точно не вписуватиметься в концепцію «посадок», або таки саджати «тих», але не «за те». Кейс Пашинського може продемонструвати, чи захоче влада обрати такий спосіб виконання обіцянок: осудити швидко, але не по корупційних справах. У згаданому інтерв’ю генпрокурор Руслан Рябошапка підтвердив, що саме Пашинський і саме за побутовий, а не корупційний, злочин може опинитися першим засудженим з «колишніх». Втім, генпрокурор не виключив, що і ця справа провалиться.
