Після продажу манежу запорізькі спортивні «надії» під керівництвом олімпійської чемпіонки та заслуженого тренера змушені займатися у неналежних умовах, а іноді і взагалі відмовлятися від необхідної підготовки.

27 червня 2017 року стало відомо про наміри «Запоріжсталі» продати свій легкоатлетичний манеж СК «Металург» (вул. Тюленіна, район вул. 12 квітня) мережі спортивних клубів Sport life. Роботи з реконструкції мали бути завершені до 15 вересня 2017, але процес затягнувся більше ніж на рік, і не завершився досі.

Продаж манежу став шоком та ударом, у першу чергу, для ряду спортивних шкіл, які займалися на його базі. На час реконструкції їх попросили покинути приміщення, попередньо пообіцявши, що після завершення реконструкції усі організації зможуть повернутися до манежу на пільгових умовах. Однак, на період робіт спортсмени фактично залишилися без необхідних умов для повноцінної підготовки. Actual.Today вирішив дізнатися, як склалася доля тих, кого «попросили» з СК «Металург».

Мало людей, старе обладнання

В Управлінні молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації говорять, що «Запоріжсталь» пояснила продаж спорткомплексу наступним чином: у манежі займалися близько 1-1,5 тисячі людей. Об’єктивно цифра невелика, зазначають чиновники. Крім того, обладнання було застарілим, а сама споруда потребувала ремонту. Реконструкція назрівала у будь-якому випадку.

«На мою думку, вони («Запоріжсталь», – прим. ред.) могли зробити реконструкцію своїми силами, але вирішили заручитися підтримкою – підписали угоду зі Sport life та стали партнерами», – говорить Владислав Ковпак, заступник начальника Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької ОДА.

За словами посадовця, Sport life себе добре зарекомендував на Хортицькому жилмасиві – зробив спорткомплекс з басейном. Мережа спортклубів мала «зайти» до манежу та зробити реконструкцію. Планувалося залучити 5-7 тисяч людей до занять у комплексі щомісяця, а не тисяча-півтори, як було раніше. А бонусом мала стати «приємна» цінова політика.

«Як я зрозумів, було здійснено демонтаж, але далі діло не пішло, – говорить Владислав Ковпак. – Відомо, що планувалося відкрити значно більшу кількість залів, збільшити тренувальну зону. Легкоатлетичне ядро, за нашою пропозицією, вирішили залишити, а для занять гімнастикою мали виділити окремий зал».

Actual.Today звернувся до запорізького представництва Sport life з проханням прокоментувати етап реконструкції манежу, однак поки ми не знайшли особу уповноважену спілкуватися із пресою. Менеджер з продажу абонементів у Запоріжжі повідомив нам, що відкриття манежу планується у два етапи: на кінець листопада-початок грудня 2018 року має почати працювати «суха зона» із тренажерами, а у другому кварталі 2019 року повинен відкритися басейн.

«

Відомо, що планувалося відкрити значно більшу кількість залів, збільшити тренувальну зону

»

На центральну прес-службу мережі спортклубів ми відправили запит, у якому попросили прокоментувати на якому етапі зараз перебуває реконструкція манежу, коли туди зможуть повернутися вихованці спортивних шкіл та чи будуть там передбачені необхідні умови для їх занять. На момент публікації цього тексту ми не отримали відповіді від Sport life. Якщо мережа надасть запитувану інформацію, ми опублікуємо її пізніше.

Манеж «Запоріжсталі» був додатковим майданчиком для занять ряду міських спортивних шкіл та секцій. У той же час, СК «Металург» мав статус бази для тренувань двох шкіл олімпійського резерву: із спортивної гімнастики та з легкої атлетики. Крім того, у манежі займалися паралімпійці-легкоатлети. Саме ці три структури зіткнулись з найбільшими труднощами після продажу їх майданчику для тренування.

 «Олімпійські надії» на манеж

Школа олімпійського резерву із жіночої спортивної гімнастики базувалася у манежі від самого його відкриття у 1987 році. Там безкоштовно займається 103 дитини віком від 5 років.

Директорка школи та олімпійська чемпіонка Ольга Стражева говорить, що коли з’явилася інформація про продаж манежу, спортсменів запевнили, що невдовзі гімнастки зможуть повернутися на своє місце, однак жодного плану реконструкції не показали. У цьому тренерка бачить головну проблему – невідомо чи збережуться після реконструкції усі необхідні для занять об’єкти інфраструктури.

«У манежі були спеціальні поролонові ями, які потрібні для тренування дівчаток, – говорить Ольга Стражева. – Ці ями – страховка при вивченні нових елементів. Без них неможлива робота школи, потрібно навчати дітей так, щоб вони не боялися. Це був унікальний зал – єдиний на всю область. Подібних більше не лишилося».

В Управлінні молоді, фізичної культури та спорту визнають проблему зі спортивною гімнастикою. Там зазначають, що через особливості обладнання для тренувань його складно десь розмістити – не вистачає спеціалізованих приміщень із відповідними площами.

«Зі спортивною гімнастикою справді складна ситуація. Проблема не тільки у ямі. Також спортсмени не можуть виконувати вільні вправи, оскільки вони мають відпрацьовуватись на спеціальному килимі. Номінально він є, але знаходиться на складі спортивного інтернату – килим просто ніде розмістити. Можливості займатися на такому обладнанні є тільки у інших містах або на базах збірних», – говорить Владислав Ковпак, заступник начальника управління.

Саме через це з’явилась «прірва» у підготовці до багатоборства – спортсмени не можуть тренуватись на повну. За словами Владислава Ковпака, управління наразі не має змоги вирішили цю проблему.

Якщо з манежем з певних причин «не складеться», то це буде суттєвою проблемою – додають в управлінні. Однак, там також не відкидають можливості появи приватного інвестора, який «візьме шефство» над спортивною гімнастикою.

«

Відбувся чемпіонат України, наша команда виступила добре – зайняла перше місце, але це тільки завдяки тому, що у нас чотири дівчини знаходяться у збірній України та тренуються у Києві

»

Наразі ж школа базується у приміщеннях Запорізького національного університету та Запорізької спеціалізованої загальноосвітньої школа-інтернату спортивного профілю. У виші займається старша група, а в інтернаті розмістилася молодша.

«Аби не майданчик університету – ми б лишилися на вулиці, – розповідає тренерка школи Ольга Стражева. – У Запоріжжі та області ситуація із залами дуже напружена. Тим паче у нас специфічний вид спорту – треба багато місця, щоб розмістити обладнання. Ми обмежуємо дітей і у підготовці, і у відпрацюванні елементів. Просто немає умов для тренування: нема брусів над ямою, нема стрибка над ямою – у нас відсутні багато речей, які були в манежі. Це впливає на процес підготовки дітей до змагань».

Наразі школі вдається виборювати призові місця навіть за таких умов, однак така можливість є тільки тому, що окремі діти перебувають у складі збірної України та можуть займатися на центральних тренувальних базах.

«Відбувся чемпіонат України, наша команда виступила добре – зайняла перше місце, – говорить Ольга Стражева. – Але це тільки завдяки тому, що у нас чотири дівчини знаходяться у збірній України та тренуються у Києві».

За словами спортсменки, зараз школа очікує повернення у реконструйований манеж. Інше питання – коли та на яких умовах.

Школа олімпійського резерву з легкої атлетики також переживає скрутні часи. За словами Владислава Ковпака, заступника начальника Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької ОДА, склалася дуже складна ситуація довкола школи – у місті просто немає легкоатлетичного стадіону. Таку споруду треба збудувати, або відреставрувати наявні, а такої можливості наразі немає. Про долю Школи олімпійського резерву з легкої атлетики Actual.Today більш детально ще розповість окремо.

«Варіанти» для паралімпійців

На базі манежу  «Запоріжсталі» тренувалися і паралімпійці-легкоатлети. До продажу СК «Металург» спортсмени займалися там за рахунок «Запоріжсталі».

«Ціна питання» складала 250-270 тисяч гривень на рік. Ці кошти надавалися через благодійні фонди на основі тристороннього договору. Після продажу манежу зник механізм перерахування коштів і фінансування припинилося, – говорять у Запорізькому регіональному центрі «Інваспорт».

Крім фінансових дотацій, манеж повністю відповідав потребам спортсменів у обладнанні та інфраструктурі.

«Там були всі необхідні нам зали – для метання і основ фізичної підготовки, тренажерний зал, сектор для штовхання ядра, а також бігові доріжки і яма з піском, – говорить Віра Жир, тренерка паралімпійців, Заслужений тренер України з легкої атлетики. – Манеж також мав додатковий вхід – ворота, через які вільно могли проїжджати спортсмени на візках, минаючи сходи».

Також варто відзначити зручне розташування спорткомплексу у центрі міста – дістатись туди можна з будь-якого району Запоріжжя без пересадок –  важливий аспект для людей з інвалідністю.

У теплу погоду спортсмени займалися на майданчику поряд з манежем. На вулиці Тюленіна, 12 знаходиться занедбаний сектор для метання, збудований ще у 1997 році. Коли стало питання про пошук місця для занять, паралімпійці з волонтерами розчистили цю територію та мінімально обладнали її для проведення тренувань.

З похолоданням спортсменам довелося шукати залу для занять. Ситуація склалась таким чином, що в одному місці всіх необхідних умов не виявилося, тому тренерам довелося домовлятися про оренду тренажерного залу у приватного спортклубу, а залу для занять винаймати у СК «Мотор Січ».

«Щоб підтримувати фізичну форму, я домовилася з директором спортивного клубу «Адреналін» в ТЦ «Афіна» про знижку 50% на абонементи в тренажерний зал для наших спортсменів, – говорить тренерка паралімпійців. – Також самі знайшли єдиний вільний зал в СК «Мотор Січ» і орендуємо його».

Віра Жир зазначила, що оренда обходиться дорого і зараз спортсмени шукають фінансової допомоги для оплати залу.

«

Головна наша мета на 2019 рік – це чемпіонат світу в Дубаї у листопаді. Там спортсмени зможуть заробити ліцензію на паралімпійські ігри. Цей рік буде важким

»

У «Інваспорті» ситуацію з паралімпійцями підтверджують, однак уточнюють, що «особисті кошти» – це гроші, виділені на проведення навчально-тренувальних зборів.

«До прикладу, група тренера Тамари Едішерашвілі за 2018 рік отримала близько 62 тисяч гривень, – говорить начальник запорізького «Інваспорту» Андрій Барабанов. – Їх спортсмени можуть використовувати для оплати власних потреб». Ці кошти виділяються для того, аби спортсмени організували собі правильне харчування, придбали інвентар, відновилися після тренувань тощо на власний розсуд. Умовно, це власні гроші, які можна використати з користю для себе. Однак вважати їх зарплатнею не зовсім коректно.

Крім того, Андрій Барабанов додає, що у легкоатлетів-паралімпійців є можливість безкоштовно займатися на базі об’єктів, які перебувають на балансі Запорізької обласної ради.

«Говорити, що ситуація зовсім проблемна, не можна, – говорить Андрій Барабанов. – Дійсно, за «Адреналін» необхідно платити, але є можливість обрати і безкоштовний зал, який перебуває у власності Школи вищої спортивної майстерності. Вибір залу – це вибір тренера».

У той же час у «Інваспорті» не заперечують, що умови, у яких наразі знаходяться паралімпійці-легкоатлети, не відповідають потребам спортсменів, а теперішній стан називають не інакше, як «вихід із ситуації».

В Управлінні фізкультури та спорту Запорізької ОДА вважають, що одним із варіантів для спортсменів може стати реконструкція іншого об’єкту інфраструктури пристосованого для легкоатлетів, наприклад, стадіону «Олімпійські надії», що знаходиться на Набережній поблизу каскаду фонтанів «Райдуга».

«Проте власник може бути не зацікавленим у розміщенні сектору для штовхання чи метання, – говорить Владислав Ковпак, заступник начальника управління. – Ядро, для прикладу, летить до 20 метрів, спис – 100. Це складні види спорту у технічному плані. Тільки сітка для сектора може коштувати до 15 тисяч євро».

Щодо реконструйованого манежу є побоювання, що нове керівництво може «не захотіти», щоб легкоатлети знову займалися на території комплексу.

«Ми постійно підтримуємо діалог з новим керівництвом манежу і там нема остаточного розуміння, як усе буде, – говорить начальник запорізького «Інваспорту» Андрій Барабанов. – Ми не знаємо, у якому форматі цей манеж відкриють, що там буде. Можливо, керівництво просто скаже, що їм не цікаво, щоб на об’єкті був сектор для метання».

Фактично, наразі паралімпійцям ніде готуватися до змагань саме за своїми специфічними вправами. Однак треба шукати варіанти, говорять у центрі спорту для людей з інвалідністю.

«Головна наша мета на 2019 рік – це чемпіонат світу в Дубаї у листопаді. Там спортсмени зможуть заробити ліцензію на паралімпійські ігри. Цей рік буде важким, – говорить тренерка паралімпійців Віра Жир. – В умовах, у яких тренуються наші спортсмени, складно спрогнозувати результат, але ми зробимо все, що в наших силах, щоб максимально підготувати наших паралімпійців до майбутніх стартів, отримати ліцензії на паралімпійські ігри і привезти додому медалі».

Максим Савченко