«Посадовці – непритомні. Працюють волонтери!», – Ярослав Гришин
Відверте інтерв’ю з адвокатом-міжнародником, фундатором благодійного фонду, «справжнім жидобандерівцем» Ярославом Гришиним – це подія для будь-якого медійника. Адже витримати натиск цієї людини, не віддавши їй останньої копійки з кишені чи банківської картки практично неможливо.
А якщо серйозно, то в маленькому і тепер завжди галасливому «Ель-Кафе», де Гришин із товаришами влаштували справжній волонтерський штаб, робота кипить увесь день. Поки власник кафе, легендарний чемпіонВолодимир Олексійович Котляренко, балує хлопців, що приїхали з передка, чанахи у горщиках, ми з Ярославом Володимировичем у куточку тихо розмовляємо за буденне.
– Що Ви тут робите? Судячи зі стрічки ФБ, останніми роками Ви проживали в Києві, а тут раптом повернулися до області, яка на 80% окупована рашистами.
– Справді, останні три роки жив у Києві. До Запоріжжя приїжджав рідко. У столиці ми відкрили офіс юридичної компанії і щасливо там працювали. За кілька днів до війни приїхав до Запоріжжя провідати рідних та близьких. А коли почалася війна, то вирішив, що там, де народився, там і стану у нагоді. Запоріжжя моє рідне місто, і коли йому складно, я маю бути саме тут.
– Але ж на Західній Україні спокійніше. Можете собі дозволити, зрештою. Чому ні?
– Мої діти за кордоном, у безпеці. Але, на моє глибоке переконання, всі чоловіки, якщо вони чоловіки, повинні нині або воювати, або волонтерити, або давати гроші на фронт.
– Тоді розкажіть, чим Ви тут займаєтесь.
– Після початку війни ми створили горизонтальнікомунікації з бізнесом, ЗСУ, копами, СБУ, «Азовом» та іншими спецпідрозділами. Коротше, з усіма хлопцями нашого двору. Поки місцева та обласна влада перебували у трансі, ми зрозуміли, що дуже важливо укріпити місто. З першого дня війни ми зварили більше тисячі протитанковихїжаків. Тягали мішки з піском, плели маскувальні сітки, виготовляли каністри для військових.
– …Пробували робити бронежилети з ресор…
– Так, як виявилося, не найкраща ідея, після відстрілу пластин ми це швидко зрозуміли та виробництво згорнули. Тепер сотнями закуповуємо якісні бронежилети.
– Чому ми спілкуємося в «Ель Кафе»? В соцмережах у Вас багато фотографій звідси. Що це?
– Це – наш клуб. Місце сили. Тут легендарний дядя Вова Котляренко – душа закладу і будь-якої хорошої команди.
– Яку роль у Вашій волонтерській команді виконуєте Ви? Чим займаєтесь?
– Я просто не заважаю хорошим людям працювати (сміється). Мій головний талант в тому, що я, як магніт, притягую правильних людей, а також забезпечую їх усім необхідним, аби нічого не заважало їм розкрити свій потенціал на повну.
– А Ваша міжнародна юридична фірма чим зараз займається?
– Квадрокоптерами, тепловізорами та пікапами.
– Виходить, юридична робота наразі на паузі?
– Ні. Фіксуємо воєнні злочини країни-агресора. Зафіксували вже понад дві сотні. Місця скоєння – Ірпінь, Буча, Гостомель, Запорізька область. Також допомагаємо людям, які в результаті ворожих обстрілів втратили свої будинки та майно. Також наш колектив приєднався до ініціативи Головнокомандувача ЗС України – надаємо правову допомогу захисникам нашої країни.
– Нюрнберг-2 буде?
– Буде. Для тих, хто доживе. Багатьох ліквідують ще до цього.
– З чим незвичним стикнулися в роботі після 24-го лютого?
– (Замислився). З феноменальною єдністю суспільства. Коли адвокати волонтерять, судді дають гроші на квадрокоптери, поліцейські воюють, СБшники ловлять диверсантів, а рецидивісти «виховують» мародерів, злочинці крадуть танки окупантів.
– Тисячі наших читачів щодня стежать за Вашою активністю в соцмережах – там сотні звітів на тиждень про гуманітарну допомогу, що вивантажується усюди, де можна. Звідки вона та як потрапляє до Вас?
– У нас багато друзів. В тому числі за кордоном.
На особистій довірі отримуємо гуманітарку з Німеччини, Британії, Італії, Франції, Іспанії, Польщі, Болгарії. Від кордону самі оплачуємо фури.
– А обласна влада з першого дня допомагала?
– Заважають.
– Як це?
– Після перемоги до цього питання повернемося…
– Начебто деякі чиновники навіть детектор брехні проходили.
– Там і шокова терапія не допоможе – тільки кремація.
– Як розподіляєте гуманітарку?
– Найбільша проблема, що всіх багато, а всього мало. Усього на всіх не вистачає. Насамперед допомогу віддаємо тим волонтерам, які везуть її на передок. Ось вони справжні герої. Ми ні, а вони – так. Вони під кулями, під «Градами» везуть у окопи найнеобхідніше, а потім повертаються.
Другий етап – формуємо продуктові пакети, роздаємо переселенцям та літнім людям. Третій – доставляємо медикаменти до лікарень, шпиталів. Лише «Ельтіроксину» та «Аутіроксу» закупили на 20 000 євро.
Наступний пласт – допомога технікою на передову. Відправили на передок пікапи, квадрокоптери, тепловізорі, радіостанції, біноклі. Це те, що потрібне для збереження життя наших хлопців, те, що потрібне для загибелі ще більшої кількості окупантів. На це витрачаємо власні гроші, гроші партнерів та друзів, збираємо за реквізитами фонду.
– До речі, чому фонд не назвали якось у дусі сучасності – «Байрактар» чи «Паляниця»?
– Тому що він створювався для інших потреб. І зараз моє ім’я це моя стовідсоткова відповідальність за всю діяльність фонду.
– От Ви розповіли про волонтерів-героїв. А кого б серед них виділили особливо?
– Віка Кіркова, яка під обстрілами щодня їздить на нуль. А ще мій герой – Рудольф Акопян. Він реально працює 24/7.
– Кому саме з військових допомагаєте?
– Перше – Сили спеціальних операцій (ССО), «Азов», КОРД поліції, «Альфа» СБУ, ГУР МО, друге – ЗСУ, Нацгвардія, третє – тероборона. Розвозимо обіди на блокпости.
– Ви підписуєте меморандуми із громадами. Для чого?
– Так, підписали з Маріуполем, Широким, Запоріжжям, Долинським, із волонтерами з Мелітополя та інших громад. Ми їм даємо запити, чого вони потребують, а вони формують список потреб. І намагаємось надати максимально ефективну допомогу, закрити усі позиції.
– Як Ви відреагували на скандал, пов’язаний з тим, що на окуповані території та на лінію розмежування не випускають за якимось секретним указом ОДА?
– У них там постійно скандали, там шкідники. Зараз не час для формалізму та бюрократії, зараз час подвигу, горизональної координації та прийняття оперативних важливих рішень, щоб максимально швидко надати допомогу людям.
– Ваш друг Прасол щодня роздає хліб. Ви що, досі піаритесь, займаєтесь популізмом?
– Звичайно, піаримось (сміється). Нехай так усі піаряться і роздають хліб людям!
А насправді це більш психологічна підтримка для людей. Нагода нагадати їм, що про них не забувають. Показати, що політик на місці, свій округ не кинув. Чому ніхто із депутатів не нагадує про це, як Прасол, не можу зрозуміти. Точніше, розумію, але казати не буду.
До речі, Михайло і абсолютна більшість членів нашої команди, прихистили у себе вдома переселенців з окупованих чи розорених війною міст – Мелітополя, Маріуполя, Бердянську, тощо.
– Є інсайд, що Прасол збирається на сесії міськради запропонувати перейменувати всі вулиці, які мають російські назви. Що це означає і яких вулиць торкнеться?
– Я не маю права розкривати всі карти, це не мій особистий секрет. Потрібно уточнити у Михайла, чи можна про це говорити. Він якраз по хліб від’їхав, трубку не піднімає. Можу лише сказати, що наша команда пропонує як мінімум перейменувати вулицю Матросова на вулицю Оруелла.
– Дуже тонкий та смішний привіт Нацполіції.
– Не коментую.
– Є відчуття, що ви не про все ще розказали. Не тримайте в собі, поділіться з читачами.
– Так, є ще невидима частина айсбергу. Невидимі штуки, які ми робимо. Проте розповісти про них можна лише після війни. Добре навів туману? (Сміється). Справді, зараз про це неможна.
– Ярославе Володимировичу, дякую! І за інтерв’ю, і за бронежилети, які Ваша команда видала всім запорізьким журналістам!
– Користуйтесь на здоров’я! Після перемоги виллємо із цих пластин пам’ятник волонтерам!
