«Щоб добудувати мости в Запоріжжі, потрібна команда, яка постійно «штовхатиме» цей проект. Гроші проблемою не будуть», – Сергій Марченко (інтерв’ю)

25 червня Запоріжжя відвідав Сергій Марченко, в минулому заступник міністра фінансів в Кабміні Володимира Гройсмана (2016-2018) та донедавна – заступник голови Адміністрації президента і секретар Національної інвестиційної ради.

В Запоріжжі екс-держслужбовець обговорив з представниками ОТГ та органів місцевого самоврядування ефективне використання публічних (бюджетних) коштів, а також поспілкувався з головними редакторами запорізьких ЗМІ, зокрема і Actual.Today.

– Ви знаєте про проблему будівництва нових запорізьких мостів, яка значною мірою пов’язана і з фінансуванням будівництва, в той же час Ви є експертом у питанні використання публічних фінансів. Який Ваш рецепт в першу чергу для місцевої влади і майбутніх народних депутатів від Запоріжжя: як завершити цей довгобуд?

– Ключове питання – питання довіри. Щоб добудувати міст, потрібно, щоб центральна влада, міська влада, обласна влада домовились про спільну позицію і спільний план дій, призначили проектну команду, якій довіряють і яка може вирішити це питання в якнайшвидші терміни. Далі проектна команда має зробити оцінку того, що зроблено і проаналізувати, чи потрібна добудова, чи потрібна перебудова… Так буде визначено, що потрібно робити і скільки потрібно коштів. Припустимо, сьогодні вам пообіцяли «видати» на наступний рік 1 млрд грн. Вистачить? Я чув оцінку в 4 млрд грн, чув і інші цифри… Але це хтось аналізував? А хто буде використовувати кошти? Що буде робити? Для цього теж потрібен аналіз, і потрібна довіра до учасників цього процесу.

І на кожному рівні влади має бути гарантовано, що за рік, два, п’ять на цей проект буде виділено певну необхідну суму. Але має бути команда, яка постійно рухатиме, штовхатиме цей проект!

– Наразі місцева влада щодо цієї проблеми вказує на Київ…

– Якщо міст справді потрібен, можна зробити багато чого і для того, щоб повернути його на баланс міста, і для того, щоб зрушити проблему з мертвої точки. Об’єктивно міст звичайно потрібен: в самому Запоріжжі 800 тисяч мешканців, разом з населеними пунктами поблизу – це 2-3 мільйона зацікавлених осіб! І це справді об’єкт великого значення, на який, повірте, в центральному бюджеті знайшовся б мільярд гривень без питань – на дорогу Запоріжжя – Маріуполь виділяється більше, наприклад. Але має бути зацікавленість, внесок і активність місцевої влади в широкому розумінні – обласної та міської. Якщо це питання досі не вирішено, то для мене це значить, що зацікавленості в вирішенні цього питання немає.

– Так само «вічна» тема, але для національного рівня – кредити від МВФ: отримаємо – не отримаємо, брати – не брати… Ви брали участь у переговорах з МВФ у час роботи в Міністерстві фінансів. Давайте розберемося і пояснимо, чому ми беремо гроші саме у МВФ і чи не маємо альтернатив?

– На нашу можливість запозичувати кошти впливає репутація України як позичальника. Так, у нас не найгірша репутація. Світ розуміє, що ми відповідально ставимося до зобов’язань, виконуємо їх добросовісно і ретельно, не маємо намірів відмовлятися від боргів. Але по цілому ряду політичних та економічних причин ця наша репутація і не ідеальна. А це значить, що відсотки на позики будуть великими, запозичення обходитимуться дорого. У МВФ в той же час – дешевий ресурс. Ми можемо це собі дозволити, проте маємо виконувати умови, які виходять за межі звичайних умов по кредиту: як створювати антикорупційні органи, які встановлювати тарифи… Що ж ми самі себе загнали в таку ситуацію. Але, звичайно, маємо виходити з неї, щоб залучати кошти самостійно.

– Згадки людей, близьких до сьогоднішньої президентської команди, про можливий (і навіть бажаний) дефолт в Україні, не шкодять нашій репутації, зокрема як позичальника?

– Наскільки я розумію, офіційні представники влади заяв про плани оголосити дефолт не робили. А робили це окремі фізичні особи, можливо з метою якось розхитати ситуацію. В будь-якому випадку я не вірю, що дефолт в Україні може бути оголошений, хто б не був при владі. Це дуже важливе і відповідальне політичне рішення. І треба мати дуже вагомі підстави і розуміти дуже велику відповідальність, щоб піти на цей крок. Це означатиме, що Україна більше не надійний партнер, не надійний контрагент. Ми не зможемо залучати кошти, щоб втримувати національну валюту… Наслідки дефолту – катастрофічні. Жодна країна не виходила з дефолту сильнішою.

– В багатьох питаннях розвитку держави цікавим є приклад Естонії: цифровізація державного управління, скорочення кількості чиновників… Як Україні «стати» Естонією?

– Чому ми – не Естонія? Естонія – невелика країна і зі значно меншою, ніж в Україні, кількістю населення. Всю Естонію за кількістю населення можна порівняти з українськими великими містами. Тому на рівні міст, на рівні кожної окремої громади можемо робити умовну «Естонію». Якщо, звичайно, буде продовжуватися розпочата нами реформа децентралізації, і громади матимуть самостійність у використанні ресурсів. І коли такі зміни відбудуться на рівні громад, тоді великим викликом стане, як «підняти» ці зміни до національного рівня… А щоб зробити такі зміни на рівні країни, змінити систему в масштабах держави, потрібно не тільки розуміння, що робити, не тільки команда, а і карт-бланш на 3-5 років від влади і від суспільства – можливість реалізувати реформу.