За місяць, 1 січня 2019 року, в Україні почне діяти новий закон про трансплантацію органів – «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Він має значно покращити ситуацію з пересадкою органів від загиблих до людей, які не є їх родичами – це допомогло б врятувати у рік до 10 тисяч хворих, які потребують пересадки. Так, за інформацією «Радіо Свободи», за рік в Україні гине близько трьох тисяч ймовірних донорів, які могли б врятувати до 10 тисяч людей, які потребують пересадки.

Actual.Today вирішив розібратися, яка ситуація з трупним донорством (як подібний вид пересадки органів називають фахівці) у Запоріжжі – «трансплантологічній столиці України», які перспективи відкриває новий закон про трансплантацію та які потенційні проблеми створює лікарям, можливим донорам та людям, які потребують трансплантації.

Альтернатива Білорусі

До 1 січня 2019 року в Україні ще діятиме закон «Про трансплантацію» 1999 року, який не передбачає механізму пересадки органів від померлих. Людина може стати донором органів тільки за життя та лише для родичів або для дружини/чоловіка. Правило не діяло лише на кістковий мозок (це біологічна тканина, а не орган).

Незважаючи на такі обставини, певну кількість трупних пересадок здійснювати вдавалося – теоретично людина могла заповісти свої органи для донорства, однак механізм цього був абстрактний та неврегульований. Покращити ситуацію мав би новий закон про трансплантацію органів.

Наразі в Україні діє презумпція незгоди: згода на вилучення тканин чи органів людини отримується від донора при житті чи від найближчих членів його родини при офіційно констатованій смерті.

Така система є несприятливою для трупного донорства: громадяни зазвичай не знають про можливість «пожертвувати» свої органи, а родичам загиблого через важкий емоційний стан просто не до вирішення таких питань.

Інша загальносвітова практика – це презумпція згоди. За таким підходом вважається, що загибла особа «заочно» згодна на вилучення органів після смерті. Відмовитися від «ролі» донора можна, лише написавши за життя про незгоду. За таким принципом, до прикладу, функціонує трансплантологія у сусідній Білорусі. Саме там більшість українців отримують трупні органи, сплачуючи за послуги десятки тисяч доларів: пересадка серця у Білорусі коштує від 100 тисяч доларів, а нирки – від 60 тисяч гривен. За таку суму можна було б допомогти 30-40 пацієнтам в Україні.

У законі, який почне діяти з 1-го січня було закріплено презумпцію незгоди, проте тепер, на відміну від закону 1999 року, кожна повнолітня дієздатна людина може дати письмову згоду на пересадку органів після смерті.

Так, у законі прописано створення інформаційної бази потенційних донорів та впроваджується нова професія: транспланткоординатор – людина, яка підшукує потенційних донорів та спілкується з родичами померлого на предмет згоди на трансплантацію.

За 30 днів закон почне працювати, але досі не створена інформаційна система донорів – вона мала б запрацювати ще до 1 жовтня 2018 року. А сам закон, потребує більш детального доопрацювання.

Початок шляху, а не цілісна реформа

Запоріжжя вважається центром трупного донорства України. У місті на базі Обласної клінічної лікарні функціонує відділення трансплантації, засноване ще у 1992 році. У Запоріжжі здійснюється найбільше пересадок від трупного донора, крім того, на базі обллікарні готують фахівців для інших центрів трансплантолгії.

Саме тому, напередодні набуття чинності новим законом про трансплантологію у Запорізькій обласній лікарні 15 листопада відбулася міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми трансплантології». Серед учасників конференції були не тільки українські лікарі – участь у заході взяли також білоруські та австрійські фахівці. Actual.Today поцікавився у лікарів та інших експертів про їх ставлення до закону про трансплантацію, який незабаром набуде чинності.

Так, Зоряна Черненко, доцент кафедри європейського та міжнародного права Києво-Могилянської академії, яка досліджувала медичне право протягом 20 років, вважає, що новий український закон варто розглядати як початок шляху, а не цілісну реформу. За її словами, він дає старт для вирішення наявних проблем.

«Запуск закону з 1 січня вигідніший для системи, – говорить Зоряна Черненко. – Відтермінування  зменшує можливості галузі впливати на  прийняття усіх інших необхідних документів та виділення коштів». У той же час, за словами експертки, ще треба прийняти кілька десятків документів, щоб наповнити закон та зробити його повністю життєздатним.

Подібною була ситуація і у Білорусі. За словами Романа Лавренюка, головного спеціаліста з трансплантології управління охорони здоров’я Брестського облвиконкому, , чим більше проводиться трансплантацій, тим більше з’являється робочих питань – які, у свою чергу, призводять до постійного вдосконалення законодавства. «Неможна передбачити в одному законі всі тонкощі трансплантології та донорства органів, – зазначає Роман Лавренюк. – У Білорусі досі кожні 2-3 роки відбуваються зміни в законі про трансплантацію органів».

Серед позитивних моментів нового українського закону про пересадку Зоряна Черненко називає декілька найбільш важливих. Перше – це розширення кола людей, які можуть дати згоду на посмертне донорство. Це, за словами експертки, збільшує можливості для забору органів.

Також розширено коло людей для родинного донорства та з’явиться можливість призначати свою довірену особу у питаннях донорства.

Крім того, позитивно Зоряна Черненко оцінює майбутню появу у лікарнях етичних комітетів. Вони будуть вирішувати спірні етичні питання, пов’язані з трансплантологією.

Атака “чорних трансплантологів”?

Хоч новий закон про пересадку органів впроваджує законодавче регулювання трансплантації, експерти відзначають у ньому ряд недопрацювань, які, як зазначалося раніше, доведеться згодом виправляти чи доповнювати.

Зокрема, Зоряна Черненко вважає, що незрозумілою є ситуація з соціальними гарантіями для донора. Так, законом передбачено, що людина, яка дала орган на пересадку має отримати, зокрема, безоплатну медичну допомогу у разі виникнення хвороб чи ускладнень здоров’я у зв’язку з донорством та перевагу в отриманні анатомічних матеріалів у разі необхідності проведення йому трансплантації. Проте за словами експерти, ці гарантії ні ніде не згадуються у нормах загальної медичної реформи.

“

Про донорство потрібно говорити і пояснювати, перш за все розвінчувати міфи, що людей будуть вбивати на зупинках заради органів, щоб продавати їх за кордон

»

«У контексті медичної реформи фраза про те, що донор отримує безоплатну медичну допомогу, як бонус – ніде не прописується, – зазначає Зоряна Черненко. – Це означає, що ми не зможемо дати людині гарантії, що вона отримає  певні переваги, коли стане донором».

Крім того, у законі значиться, що живий донор має отримати фінансову компенсацію заподіяної здоров’ю шкоди, однак, за словами юристки ця вимога теж є досить абстрактною – не вказаний конкретний розмір компенсації. У зв’язку з цим можуть бути проблеми з отриманням грошей.

Також, експертка зазначає, одне з найголовніших завдань – забезпечити захист донорської інформаційної системи від хакерських атак.  «Злам трансплантологічної інформаційної системи  буде надзвичайно критичним, – говорить Зоряна Черненко. – Треба постійно розвивати технології , контролювати систему на предмет витоку інформації».

Одне з нововведень, яке впроваджує закон – можливість міжнародних купівлі і продажу органів  – раніше це було абсолютно заборонено. Так, це, можливо, означатиме можливість продажу органів загиблих громадян за кордон (окремі громадяни бояться, що у зв’язку з цим у людей будуть вилучати органи проти їх волі. Однак, за останні 7 років в Україні зафіксовано лише 2 випадки з чорними трансплантологами).

Серед «найпопулярніших» тез скептиків нового закону  – те, що органи будуть продаватися за кордон, а не рятувати українців, на людей, котрі виcловлять згоду на пересадку, будуть полювати «чорні трансплантологи». Серед екзотичних аргументів противників посмертної пересадки є навіть думка, що тіло може знадобитися після другого пришестя Ісуса.

Але з іншого боку це, можливо, дасть змогу купувати необхідні українцям органи для пересадки. Проте, цей аспект ще остаточно не врегульований, говорить Зоряна Черненко.

“

… побоювання про “продаж за кордон” безпідставні: більшість органів залишаються придатними для пересадки поза межами організму лише 3-4 години …

»

Тому лікарі відзначають, що важливо говорити з людьми та пояснювати їм, як насправді відбувається трансплантація.

“Про донорство потрібно говорити і пояснювати, перш за все розвінчувати міфи, що людей будуть вбивати на зупинках заради органів, щоб продавати їх за кордон”, – говорить у відеозверненні на Facebook Борис Тодуров директор Інституту серця, заслужений лікар України.

За його словами, побоювання про “продаж за кордон” безпідставні: більшість органів залишаються придатними для пересадки поза межами організму лише 3-4 години.

Про важливість формування правильного ставлення суспільства до донорства, щоб у громадян не було масового спротиву трупній трансплантації як такій, сказав і гість запорізької конференції з трансплантології,  головний спеціаліст з трансплантології  управління охорони здоров’я Брестського облвиконкому Роман Лавренюк: «Неможна говорити, що у Білорусі всі були «за», але не було й єдиного руху проти, – говорить він. – Проте, необхідна щоб була єдина державна мережа, яка б систематизувала усі «проти».

Дві смерті – шість життів

Серед сусідніх країн найбільшого прогресу та розвитку трансплантологія досягла у Білорусі. Там після прийняття презумпції згоди пересадка органів активізувалася в рази, а країна увійшла в топ держав за показниками здійснених пересадок.

Ще у 2006 році Україна була далеко попереду Білорусі у сфері донорства, у наших сусідів у 2007 році було прийнято та підписано закон, який передбачав презумпцію згоди, а вже за рік було відкрито перше відділення транспланткоординації.

… білоруські фахівці вважають, що в України є усі передумови для того, аби стати одним із лідерів по трансплантації …

Білоруські фахівці відзначають, що у них волевиявлення громадян щодо вилучення органів спочатку обмежувалося лише поданням паперових документів. «Ми не пішли так далеко, як Україна і не створювали одразу не робили окремі повноцінні електронні бази», – говорить Роман Лавренюк.

Громадяни можуть висловити незгоду на посмертне вилучення органів у будь-якій лікарні. У Білорусі волевиявлення щодо трупного донорства справа медична, а не юридична.

Тому, якщо людина не встигла висловити незгоду, але потрапляє до лікарні у недієздатному стані –  її родичи все ж можуть стверджувати, що особа за життя була проти вилучення органів. Близькі можуть самі написати незгоду.

Крім того, білоруські приватні клініки не можуть проводити трансплантацію, і найближчім часом поява такої можливості не планується. Новий же український закон таку можливість передбачає.

“

за одну ніч за участі майже 30 лікарів у Запоріжжі було зроблено 6 пересадок: одна людина отримала серце, ще одна печінку та ще чотири хворих по нирці». Тобто двоє померлих врятували життя шести хворим

»

Загалом же білоруські фахівці вважають, що в України є усі передумови для того, аби стати одним із лідерів по трансплантації – у країні є медичні традиції, висококваліфіковані лікарі та перспективи розвитку медичної інфраструктури. Єдине, чого не вистачає для стрімких та якісних зрушень – законодавчої основи.

Для того, аби наочно змалювати, скільки життів може бути врятовано, якщо в Україні почне у повній мірі функціонувати трупне донорство, відомий запорізький трансплантолог, завідувач кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету Олександр Никоненко розповідає таку історію: «В один день у дніпровській лікарні у двох пацієнтів було діагностовано смерть мозку – родичі загиблих дали згоду на вилучення органів. Лікарі «забрали» у померлих серце, печінку та чотири нирки. Тоді за одну ніч за участі майже 30 лікарів у Запоріжжі було зроблено 6 пересадок: одна людина отримала серце, ще одна печінку та ще чотири хворих по нирці». Тобто двоє померлих врятували життя шести хворим.