Зірка кіно з унікальною архітектурою: в чому особливість будинку №151 на пр. Соборному і чому для його відбудови після обстрілу армії РФ обрали статус «реставрації»?

Зведений у 1955 році будинок на пр. Соборному 151 став своєрідною візитівкою Запоріжжя. Багатоповерхівка, яку збудував комбінат «Запоріжсталь» для своїх робочих в самому центрі архітектурного та історичного ореолу міста, завжди приваблювала гостей з різних куточків світу, стала героєм видатної кінострічки та символом післявоєнного відновленя. Тепер будинок-памʼятка переживає повномасштабне вторгнення росії і на жаль має суттєві шрами. Проте – знову,  завдяки реконструкції після ракетного удару, вдруге, став символом відбудови Запоріжжя, але вже в теперішній війні. Про особливість та цінність багатоповерхівки, яку нині реставрує держава, місто та історичний забудовник – комбінат «Запоріжсталь» розповів краєзнавець та гід містом Запоріжжя, Роман Акбаш.

Музей архітектури просто неба

Звичний для городян сьогодні центр Запоріжжя ще 70 років тому був кардинально іншим. На місці величних будинків тоді було розташоване невеличке село Вознесенка, з глиняними мазанками. Але з розвитком металургійної промисловості та заселенням прилеглих до заводів територій, постало питання і про житло для робочих.

– Плани забудови цього села багатоквартирними будинками були ще до війни. Але тоді, у 1940-х роках, бойові дії завадили їх втіленню. Тож забудову почали вже після завершення війни. Будинок за адресою «Соборний, 151», почали будувати вже у 1953-1954 роках, – розповідає Роман Акбаш.

І він став частиною видатного архітектурного ансамблю, який прикрашає Запоріжжя вздовж проспекту в “новому місті” – від ТРЦ України до пл. Запорізької. Автором та співавтором майже всіх проєктів цієї забудови став “батько” архітектурної майстерні Георгій Вегман. Він працював над «обличчям» Запоріжжя з 1945 року, і окрім будинків на пл. Маяковського до його творчого доробку входять також філармонія та концертний зал ім. Глінки. І архітектурна та мистецька вага цих споруд оцінена не просто з погляду на естетику.

– Переважна більшість запорізьких робот Вегмана зараз долучена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Конкретно цей будинок, на пр. Соборному, 151, увійшов у реєстр ще у 2014 році, – нагадує Роман Акбаш.

Унікальна забудова і “крах мистецтва”

  Ділянка міста на пл. Маяковського, будувалась як площа навколо театру, з однойменною назвою, пл. Театральна. Не дивлячись на те, що театр так і не було побудовано,  архітектурні рішення цих споруд створили унікальний ореол. Торці та фасади будинків №151 та 149 стали такими собі величними «воротами»  до площі і до центральної частини міста в цілому.

За проєктом будинки із номерами 151 та 149 мали бути близнюками: однакових масштабів, з однаковим величним декором. Але плани архітектора до кінця втілити не вдалось. На заваді стала постанова Ради міністрів СРСР та ЦК КПРС «Про усунення надмірностей у проєктуванні та будівництві»

– Простими словами – офіційно була засуджена та фактично заборонена пишна архітектура сталінської доби. Після неї будинки почали будувати вже значно скромнішими, за типовими проєктами. Оригінальні «сталінки»-палаци змінили, наприклад, однакові  «хрущівки» – розповідає Роман.

Будинку на пр. Соборному, 151 – пощастило. Його встигли збудувати до активної фази боротьби з “архітектурними надмірностями”. Тому він став взірцем повоєнної забудови і яскравим представником “радянської неокласики”, з усіма притаманними тій епосі рисами: розмірами, багатим оздобленням, ліпниною, “гірляндами”, віночками, сімволико та геральдикою, портиками, колонами, арками.

Виготовлялось все це оздоблення на спеціальному окремому підприємстві, місцевому, запорізькому. Як розказав Роман Акбаш, завод знаходився у споруді, що розташована за мостом біля центрального Автовокзалу. І архитектор Вегман встиг попрацювати з будинком 151 та оздобити свої творіння розкішшю. Але після 55-го року, з виходом тієї самої постанови, на основний напрямок роботи цього підприємства – ліпнину, пишні елементи фасадного декору, фактично наклали вето.

Зірка кіно і магнит для туристів

Втілення остаточних планів архітектора зробило з центру міста, і конкретно зі 151-го будинку, буквально зірку. Візуальне оздоблення і масштаби споруди в усі роки привертали до себе чимало уваги від гостей як з України, так і з усіх куточків світу.

Як пояснює Роман Акбаш, який багато років вивчає історію рідного міста і в рамках авторських екскурсій демонструє її іншим, він неодноразово бачив захоплення у гостей Запоріжжя саме цією багатоповерхівкою.

– Це ми, запоріжці, звикли і до цього будинку, та й інших на проспекті. Тому багато з місцевих мешканців недооцінюють цю архітектуру. А ось гості міста зазвичай перебувають в захваті від цієї забудови у стилі неорадянської класики. Я особисто, серед таких гостей, неодноразово бачив людей, які є активними туристами і вже бачили багато різноманітних пам’яток. Та наші памʼятки їх все ще дивують і вражають – ділиться екскурсовод.

Секрет простий. Цей стиль і притаманні йому архітектурні рішення є рідкісними, доволі унікальними.

– Там де живуть люди, що приїздять до нас, зазвичай такої архітектури нема. Бо ця пишна радянська неокласика, насправді, не така вже й поширена. Період її створення – короткий, всього одне повоєнне десятиріччя. Ті міста, які активно не забудовувалися у цей час, такого архітектурного надбання не мають, – пояснює Роман.

Будинок із номером 151 вражав і особливо поважних гостей. У 1958 році під стінами цього будинку вишикувався цілий живий коридор з зацікавлених городян та учнів 15-Ї та 66-Ї школи, які вітали президента Єгипту Гамаль Абдель Насера. А за 2 роки до цього, у 1956 році, стіни видатного будинку бачили і подружжя, що в той момент правило Іраном – шахиншаха Ірану Мохамеда Реза Пехлеві та його дружину Сорейю.

Свій вклад у популярність та образ туристичного магніту в цей будинок вклав і тогочасний кінематограф. Стрічка “Весна на Зарічній вулиці”, що знято у 1956 році, має в собі і кадри саме з цим будинком на пр. Соборному, 151. За офіційними даними, за рік з виходу кіно його подивилось понад 30 млн глядачів. Тож не дивно, що “герой” такої відомої стрічки приваблює до себе погляди.

До речі, прототип головного героя та виконавець його ролі у стрічці “Весна на Зарічній вулиці” і самі були частими гостями 151 будинку. Адже саме тут працював культовий для Запоріжжя заклад “Маленький Париж”. Більшість містян старшого покоління його знають як “кавʼярню” для такої собі богеми, творчої молоді. Розквіт закладу прийшовся на 80-ті роки минулого сторіччя. Але насправді, як дізнався сам і розповів нам Роман Акбаш, “Париж” працював тут і на зорі життя будинку, на початку 50-тих.

– Мені розповів про це свого часу відомий запорізький сталевар Григорій Пометун. Він вважається прототипом головного героя фільму «Весна на Зарічній вулиці». Тоді, під час зйомок, він, так би мовити, взяв шефство над актором Миколою Рибніковим (виконавець головної ролі, сталевара). А відпочивати після зйомок Пометун з Рибніковим полюбляли саме в кафе «Париж».

«Засвітився» будинок і в ще одній стрічці, яка вийшла на екрани 1959 року.  Кіно про саперів з назвою «У твоїх руках життя» майже повністю знімали в Запоріжжі. В кількох сценах можна помітити ту саму унікальну архітектуру, притаманну цьому історичному ореолу, а зокрема – і 151 будинок.

НЕ кінець історії.

Дійсно видатна споруда на пр. Соборному, 151 обростала своєю історію та цінністю майже 70 років. Коли в жовтні 2023 року росіяни, ледь не знищили центральну частину міста. На світанку 6 жовтня в архітектурну памʼятку, що займає цілий квартал вулиці протяжністю понад двісті пʼятдесят метрів,  поцілила ворожа ракета, зруйнувавши цілу секцію будинку та забрала життя її мешканців.

– Я був шокований, коли дізнався про руйнування цього будинку. Бо, запевняю вчергове: це – один з найкращих, на мою думку, будинків Запоріжжя. Настільки це мене засмутило, що майже цілу добу не міг нічого про це сказати. Як лідер громадської думки я мав щось сказати про це, але не міг зібратися і це зробити. Тим більше, що у цьому будинку загинули люди, багато людей, – згадує той день краєзнавець.

Та як би ворог не намагався відібрати в нас історію і майбутнє, йому це не вдається. Бо за півроку від дня трагедії, будинок почали реставрувати. Було розроблено проєкт та виділено фінансування.  До інвестування відбудови долучився і “батько будинку”, комбінат “Запоріжсталь”. У червні взялися за демонтажні роботи та детальне обстеження конструкцій, а вже у серпні – до відбудови в контексті реставрації цілого центрального кварталу. Нині вже зведено секцію будинку, всій багатоповерхівці на пʼятнадцять підʼїздів почали повертати історичний вигляд. І Роман, і мешканці міста, акцентують увагу на тому, що саме реставрація будинку є обовʼязковою і вкрай важливою. Адже права втратити своє «обличчя» наше місто – немає.

Зараз роботи з повного відновлення найдовшого понівеченого ракетним обстрілом будинку міста – на фінішній прямій. І, як забудовник анонсував на початку робіт, багатоповерхівка стане навіть кращою ніж була. Бо окрім відбудови зруйнованої секції, весь будинок оновлюють технічно: замінюють в ньому всі комунікації, утеплюють фасад, проводять ремонт пʼятнадцяти  підʼїздів та утеплення даху. Вже на початку 2024 року мешканці мають заʼїхати у свої квартири.

І поки власники квартир готуються

нарешті знову увійти у власні домівки, Роман Акбаш планує повертатися до памʼятки містобудування зі своїми екскурсійними групами.

– Звичайно, як раніше показував цей будинок під час екскурсій, так і сподіваюся робити це після Перемоги. Хоча розповідь про нього буде вже іншою, з новим контекстом. Бо це – один зі шрамів війни, яких у Запоріжжі, на жаль, чимало. Треба знати, пам’ятати та передавати цей досвід, факти й спогади майбутнім поколінням. В тому числі для того, щоб вони знали, що будь які  війни – це страшно. Це реальні, а не кіношні трагедії. А люди, які їх розпалюють то є злочинці з великої літери. Щоб дійсно в головах назавжди було закарбовано «Ніколи знов!»,- каже Роман Акбаш.